Зібрання творів - Кларк Ештон Сміт
У книзі Верґами, в самому кінці останнього рядка на сторінці праворуч з’явився ієрогліф, який зображав довготелесого астролога, що тримав у руці згорнуту руркою натальну карту.
Верґама схилився до столу й перегорнув сторінку258.
Некроманти острова Наат
Повік відділена від болю мертва туга:
Ще тліє солодко любов в серцях погаслих,
Й загиблії коханці ще спізнали щастя
На острові Наат, за вод жалобним пругом.
Пісня рабів-галерників
Ядар, принц кочового народу з напівпустельного краю, знаного як Зайра, проминув чимало королівств, йдучи за провідною ниткою, яка часто була невловніша за порване осіннє павутиння, що плине у повітрі. Вже тринадцять місяців шукав він Далілі, свою наречену, яку работорговці з Ша-Караґа, швидкі й підступні, як пустельні соколи, викрали разом із десятьма іншими дівами з таборовища його племені, поки Ядар зі своїми людьми полював чорних зайранських газелей. Лютим було Ядарове горе, коли ввечері він повернувся до розорених шатрів, та ще лютішим — його гнів. Тоді він дав велику обітницю знайти Далілі: чи на невільницькому ринку, чи у борделі, чи в гаремі, чи мертву, чи живу, чи завтра, чи по тому, як спливе чимало років, посрібливши його волосся сивиною.
Сліди верблюдів работорговців вели просто до залізних брам міста Ша-Караґ, яке лежало за багато ліг на захід. Через такі наскоки кочовики вже віддавна ворогували з мешканцями великого та безчесного торговельного міста, в якому жінки стали головним товаром. Розуміючи, що це оточене високими мурами місто було невразливим для нападу невеличкої ватаги його побратимів, Ядар убрався торговцем килимами і в супроводі чотирьох своїх людей у подібному вбранні, з чималим вантажем килимарських витворів свого племені, що мали правити за запас товарів, принц з’явився перед зачиненими брамами ворожого міста, і вартові без зайвих запитань пропустили його з товариством досередини. Обережно прислухаючись до пліток на базарах, він довідався, що напасники не залишились у Ша-Каразі, але, розпродавши майже всіх бранців місцевим перекупникам, не гаючи часу, рушили до великих західних імперій і забрали із собою Далілі та найпрекрасніших з її супутниць. Подейкували, ніби вони сподівалися продати Далілі якомусь маєтному королю чи імператору, який заплатить за дику, рідкісну вроду чужоземної принцеси ціну, якої вистачило б на те, щоб викупити ціле місто.
Втомливими й небезпечними були ті пошуки, яким присвятили себе Ядар і його супутники. Досі вбрані як торговці килимами, вони пристали до каравану, що саме вирушав у мандрівку тим самим шляхом, який обрали торговці невільниками. Від королівства до королівства йшли вони за непевним слідом, і часто ставалося так, що подекуди оманливі поголоски зводили їх на манівці.
У Тінараті, почувши, що тамтешній король нещодавно купив собі дивовижно чарівливу дівчину-кочівницю, побратими серед грозової ночі пробралися до палацового гарему, повбивавши схожих на грифонів чудовиськ, які стерегли його балкони, та безстрашно здолали моторошні ями-пастки, якими для захисту від непроханих зайд було обладнано підлогу внутрішніх зал. Вони знайшли дівчину, проте та виявилася не Далілі, а однією з дів, яких викрали з Ядарового табору; а тоді хутко, серед гамору пробудженого палацу, побратими забрали дівчину із собою в розбурхану грозою темряву. Визволена полонянка мало що знала про долю Далілі й розповіла лише, що в Тінараті работорговці забрали від неї принцесу й повезли її до Зул-Ба-Сера: адже король Тінарату відмовився платити несусвітні гроші, які вони правили за Далілі.
А вже коли товариство кочовиків безпечно добулося поза межі Тінарату, Ядар відіслав дівчину в супроводі одного з одноплемінників назад до Зайри, а сам із рештою побратимів продовжив пошуки, мало не загинувши серед безводних дюн тієї пустки, що розкинулася поміж Тінаратом і Зул-Ба-Сером. І вже у місті Зул-Ба-Сер Ядар дізнався, що Далілі запропонували були місцевому королю, однак йому не припала до вподоби смаглява красуня, і він відмовився її купувати; по тому викрадачі разом із принцесою подалися на північ, у невідомому напрямку. Та, перш ніж кочовики встигли вирушити слідом за работорговцями, Ядарових супутників охопила якась дивна лихоманка, й невдовзі вони повмирали, а їхні тіла, згідно з тамтешнім звичаєм, стали власністю велетенського гуля, який мешкав у храмі і якому поклонялися у місті Зул-Ба-Сер. Тож Ядар самотою продовжив свій шлях і, чимало проблукавши навмання, зрештою дістався міста Орота, що лежало на крайньому заході країни Зайлак і було великим морським портом.
Там уперше за кілька місяців почув Ядар дещо таке, що могло стосуватися Далілі: адже мешканці Орота досі пліткували про відплиття багатої галери, котра забрала вродливицю-чужоземку, яку купив імператор Зайлаку й відправив її правителеві далекого південного королівства Йорос як подарунок на знак угоди між цими двома державами.
Ядар, який вже майже був піддався розпачу, сповнився надії знайти свою кохану, адже завдяки опису, який дали містяни, принц упевнився, що та дівчина насправді була не хто інша, як Далілі. У нього вже не лишилося жодного з тих коштовних, майстерно тканих руками його одноплемінників килимів, які він узяв із собою для продажу, одначе, продавши верблюдів, він спромігся роздобути достатньо грошей, щоб заплатити за місце на кораблі, який невдовзі мав відплисти до Йоросу.
Тим кораблем була невелика купецька галера, навантажена зерном і винами, вона зазвичай плавала прибережними водами на північ і на південь, повсякчас тримаючись близенько до звивистого західного узбережжя континенту Зотік і ніколи не наважуючись відплисти від берега так далеко, щоб утратити його з поля зору. Ясного літнього дня під чистим блакитним небом вона відчалила з Орота, й усе віщувало, що подорож її буде безпечна й спокійна. Але на третій ранок по тому, як галера полишила порт, від низького піщаного берега, який вони саме оминали, зненацька повіяв страхітливий вітровій, а слідом за тим, заступаючи собою небеса і море, прийшла чорнота, така густа, неначе хмарна ніч запанувала над землею. Вітрила та весла не могли здолати натиску бурі, і судно, гнане сліпим борвієм, понесло далеко в море.
Минуло два дні, вітер вщух, а його всепоглинна лють невдовзі стала не більш ніж ледь чутним шепотом; і небеса очистилися, відкривши яскраво-лазурове склепіння від краю до краю, але ніде не було видно жодної землі, лише порожній безмір вод, які ще й досі, дарма що вітру вже не було, ревли й бурхливо та невпинно ринули на захід; і той нестримний потік, який немовби мчав до водоспаду, був надто сильний, щоб галера могла плисти проти його течії. І галеру тим дивним непереборним плином несло вперед, неначе ураганом.
Ядар, який був єдиним пасажиром, вельми чудувався з цієї дивовижі; і неабияк вразив його вираз жаху, який він побачив на сполотнілих обличчях капітана та команди. І, знову поглянувши на море, він зауважив якесь незвичайне потемніння його вод, які набували щомиті густішого відтінку старої крові, до якого домішувалося чимдалі більше чорноти, хоча над ними й далі сяяло нітрохи не потьмарене сонце. Тож Ядар розпитав капітана, сивобородого чолов’ягу з Йороса на ймення Аґор, який вже сорок років плавав цим океаном; і капітан відповів йому, рясно пересипаючи мову моряцькою лайкою:
— Саме це й передбачав я, коли шторм поніс нас на захід, а тепер знаю
