Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— Припини, Алісо! — майже простогнала Маріка. — Ані слова більше.

Така реакція дуже стурбувала Стена. В сестринім голосі лунала мука, і він майже фізично відчув її біль. Іноді між ними, спонтанно й неконтрольовано, виникав тісний зв’язок на емоційному рівні, і в такі миттєвості Стенові вдавалося вловити відгомін її почуттів. Наразі Маріку мучили болісні сумніви, вона боялася втратити Кейта саме тоді, коли з’ясувалося, що вони можуть бути разом…

Зв’язок обірвався. Тиша. Спокій. Спустошеність…

— Це якось пов’язано з листом? — запитав Стен, дивлячись на сестру ніжно і співчутливо.

— Так, — відповіла Маріка. — Але я не можу… Хоча, якщо це правда, то за два дні ви самі про все дізнаєтеся, а якщо ні… тоді це не матиме значення. — Вона гірко зітхнула. — Пані Волш вважає, що Кейт і Джейн закохані одне в одного і втекли, щоб жити разом. Як чоловік та жінка.

Аліса голосно пирхнула:

— Що за дурниці?! Хіба вона не знає, що Джейн… — Аліса ніяково замовкла, а після паузи додала: — Це повна маячня! Кейт і Джейн не підтримують навіть дружніх стосунків. Я знаю Джейн не один рік, брат для неї чужий. Яке вже там кохання!

— А проте, пані Волш певна цього, — сухо мовила Маріка і встала. — Я, мабуть, піду й візьмуся до перекладу Кейтового листа. Добраніч, пане Стоїчков.

— Щасти тобі, Маріко, — сказав Анте Стоїчков. Він не став бажати їй у відповідь на добраніч, оскільки тут лише наближався південь. — А листа передаси через Стеніслава. Коли в нас настане ранок, у вас буде глибока ніч. Я не хочу турбувати тебе чи Алісу.

— Добре, — відповіла Маріка й вийшла.

Після цього Стоїчков затримався недовго. Він розповів Стенові найсвіжіші новини зі столиці й передав від Дражена Івашка повідомлення, що останнього з надісланих за підмогою гінців уже перехоплено. У Златоварі ніхто, крім Конорів, не мав уявлення, що відряджене навперейми південцям військо готується до бою з основними силами противників Чеслава. Всі події й надалі розгорталися за визначеним планом. Відтак Стоїчков домовився зі Стеном про зустріч о шостій ранку, попрощався з ним та Алісою й пішов до себе.

Коли портал за Головою Ради закрився, Аліса попросила Стена, щоб він кілька хвилин зачекав у ванній.

— Хочу перевдягтися, — пояснила вона. — Я не маю нічого проти довгих суконь, але вдома звикла носити інше вбрання.

— Розумію, — сказав Стен, прямуючи до ванної.

Як він і думав, Аліса змінила свою сукню на кофтину та обтислі штани. Потім вона швиденько приготувала йому постіль і запитала, чи хоче він їсти. Він подякував і відповів заперечно. Аліса, що явно розраховувала на таку відповідь, запропонувала йому почуватися, як удома, побажала гарно виспатися й поспіхом залишила кімнату. Стен здогадався, що вона пішла до Маріки, щоб продовжити з нею розмову про те припущення пані Волш. Він і сам хотів чимось розрадити сестру, але розумів, що Аліса впорається краще. Зрештою, це й справді були дурниці. Вочевидь, Джейн була така ж сама, як і Аліса, тобто взагалі не цікавилася хлопцями; а її мати витлумачила це так, ніби вона закохана в брата. Що ж до Кейта, то Стен просто не уявляв, щоб хлопець, який кохає Маріку і якого кохає вона, міг накинути оком на іншу дівчину. Це було неможливо в принципі…

Влаштувавшись у м’якому ліжку, Стен почав був думати відразу про кілька речей — про поточні справи, що чекали на нього завтра в Інсгварі, про майбутню битву з військом узурпатора, про Послідовників, що шукали шлях до світу Конорів, про одного конкретного Послідовника, Кейта, який через кохання до Маріки приховав від своїх уже знайдений шлях, про саму Маріку, яка зараз мучилася від того, що може втратити коханого… Думок було так багато, що втомлений Стен не витримав їх навали і швидко заснув.

Коли Аліса ввійшла до свого кабінету, Маріка сиділа в кріслі за письмовим столом і займалася перекладом Кейтового листа. На цей час вона вже встигла списати більше половини аркуша своїм дрібним, акуратним почерком.

— Швидко працюєш, — зауважила Аліса, всівшись на край столу. — Хоча краще б скористалася комп’ютером.

— Я думала про це, — відповіла Маріка, мигцем поглянувши на ноутбук, що лежав праворуч від неї. — Але ж ти сама знаєш, що всі тутешні елінські шрифти мають незвичний для нас вигляд. Членам Ради буде легше розібрати написане від руки, ніж роздруківку.

— Твоя правда, — погодилась Аліса, теліпаючи в повітрі ногою. — Це, до речі, ще одне свідчення недолугості моєї освіти. Здавалося б, як філолоґ, я маю добре кумекати в усьому, що стосується мов. Аж ні — зробити нормальний шрифт для слованської не можу. Навіть не уявляю, з якого боку до цього підступитися.

— Навряд чи це найбільша з наших проблем, — сказала Маріка, продовжуючи працювати над перекладом. — Якщо в майбутньому Рада вирішить узяти на озброєння комп’ютери, то й зі шрифтами щось придумає.

Наступні чверть години дівчата провели мовчки. Маріка перекладала листа, а Аліса просто стежила за її роботою і не втручалася, хоча кілька разів їй на думку спадали вдаліші формулювання, аніж ті, які використала подруга.

Врешті Маріка дописала останній рядок — να πριπαδκυ ηακο νε ζμοξεμο ωιηαξθηι ζ νηο [3] (перекладати Кейтів підпис вона не стала), поклала ручку на стіл і голосно видихнула.

— Ну все, готово. — Потім повернулася до Аліси і зміряла її поглядом. — Бачу, ти перевдяглася. При Стенові?