Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Клери? Ти говориш про охоронців лісу, Янтаель? — не повірив Гібді, якому про це розповідали ще в дитинстві в якості казок, але дівчина була серйозна, як і завжди.

— Так, клери — це живе диво природи, лісові гіганти, оберігають наш ліс від бід, а мати Неанталь давати їм сили і ніжність. Клери вічні, як земля, тому вам, людям і гномам, не розуміти їх, лише нищити.

Гном не вловив, чому дріада говорила про людей, як окремих істот, хоча сама була що не є самісінькою людиною із дівочими руками, ногами та іншими принадами, на які Гібді, на сором собі, намагався не дивитися із великими зусиллями. Лише думка про зв’язок із дріадою вкидав його у жар.

— Клери бути нашими друзями, — продовжувала вона, повівши коня далі в глибину лісу. — Матір Неанталь не дозволяти людям бачити їх, щоб не скривдити, тому й не надіятися тобі побачити стражів. Вперед, ще недовго залишитися.

Вони вийшли із сосново-ялинового лісу аж під вечір, коли ноги налилися свинцем, а очі повільно, наче те сонце, скочувалися донизу, загрожуючи сном на ходу. Проте коли гном закрив повіки і побачив у своїй фантазії оголені частини тіла двох гномок, Янтаель окликала його.

— Ось, пов'язати це на очі, швидко, — не чекаючи згоди, вона прудко пов'язала на очі рудобородого пов'язку із якоїсь трави.

Янтаель взяла його за руку, від чого той лише нахмурився. Але дівчина всього лише хотіла, аби він не врізався в якесь дерево чи перечепився своїми ногами за кущі.

Янтаель прискорила крок, гном біг за нею, безуспішно намагаючись не зачепитися за камінець чи кущ. Гібді відчув запах м'яти й кори, наче хтось тримав її в нього під носом. Далі пішов запах свіжої трави, а потім і взагалі запахи багатьох рослин, які переплелися в неймовірний та чарівний, навіть для гнома, аромат.

— Ми прийти, — Янтаель зняла з очей Гібді пов'язку.

Навколо стояло декілька десятків невеличких дерев'яних хатинок, які врослися у величезні стовбури дерев, невідомої породи. Посередині було щось на кштал галявини для святкувань чи ритуалів, там розміщувався вівтар у вигляді кам'яного дерева, біля якого справляли службу декілька подібних Янтаель молодих дівчат. Поглянувши на чарівних мешканок лісу, він озирнувся і для свого «превеликого» щастя побачив, що тут лише особи жіночої статі. Причому найстрашніша із них, як відмітив Гібді, красою була, наче людська елітна повія в найдорожчому борделі. Він і сам не знав, чи трактувати це, як комплімент. Усі дівчата й жінки як одна дивилися на новоприбулих із подивом та зацікавленістю. Більшість із них бачили гнома вперше в житті.

— Йти за мною, потім подивитися, — сказала Янтаель грубішим голосом, ніж до цього. — Твій друг мало часу, потрібно допомогти.

Гібді, у думках проклинаючи себе за повільність, яка могла коштувати другу життя, підлетів до Фалміна й попробував долонею лоб чаклуна.

— У нього лоб гарячіший за недра Велетової Копальні, а обличчя синє, як у мерця. — констатував гном.

Янтаель не відповіла йому, замість цього дівчина щось сказала декільком жінкам, які одразу кудись помчали, а за мить зникли в підліску. Гном розгублено поглянув навколо, не знаючи, звідки чекати допомоги, але всі його думки якоїсь миті зникли. Залишився лише спокій і мир, наче якась морська хвиля пронеслался по його підсвідомості й очистила її від усіх тривог. Він став чути, як співають птахи. Але це не було випадковістю, а чимось, що людина або гном вважала б за магію.

На галявину вибігло двоє жінок із луками в руках. Вони підбігли до Гібді, взяли Гора за вудила й кудись повезли Фалміна. Рудобородий, у міру своєї допитливості, збирався слідом, але на шляху стала Янтаель, виставивши перед ним кинджал. Зараз дріада здавалася такою ж ворожою, як і при першій їх зустрічі. Гном, не розуміючи, витріщався на неї, відступив назад, але вона не збиралася нападати. Дівчина підступилася ближче, оцінюючи роздивлялася його із ніг до голови, наче бачила вперше.

— Ти мати колись жінку? — спитала настільки просто, що самому гному стало від цього ніяково.

— Мав, давно.

— Я також давно… — вона вперше за весь цей час знітилася, взяла його за руку і повела до одного із будиночків. Інші дріади дивилися на них і перешіптувалися.

— Янтаель, не сприйми за грубість. Я раніше спав із людськими жінками, плутав мене біс, але я не зможу зараз. — випалив гном, коли нарешті збагнув, чого від нього хоче молода дріада. Однак було запізно.

— Для нас немає різниці, хто ти є. Головне — це твоя чоловіча сила, яка допоможе народити мені дитину. — вона спинилася перед самим входом, подивилася на нього із викликом і запалом, — Я тобі не подобатися?

— Ти красива, Янтаель, навіть для мене. Однак…

— Ось і вирішили. А якщо боятися за дітей, то я питала у старших сестер, і вони сказати, що діти від тебе не бути карликами.

Можливо, будучи в іншому місці, в інших обставинах і з менш красивою жінкою Гібді і не ліг би в ліжко, однак зараз чомусь язик не ворухнувся, мозок не захотів заперечити. Він, попри свою природу та принципи, які не сприймали злягання із жінками людей, зараз не зміг відмовити цій дівчині.

— Але не розраховувати на любов та ніжність, Гібдіральде. — вона хотіла закінчити на цьому і повести його до будинку, але на мить спинилася, прислухалася до відчуттів і, видихнувши, додала: — До того ж, насолоди нікому із нас не завадить. Правда, Гібді?

Поблизу хтось говорив, при