Учень убивці - Робін Хобб
Коли я прийшов, Моллі з Джейдом якраз виходили зі свічної крамнички. Вони майже торкалися головами, а Моллі прихилялася до нього, поки вони тихо про щось говорили. На вулиці він зупинився, щоб подивитися в її обличчя. Вона підняла очі. Коли хлопець несміливо простягнув руку й ніжно торкнувся її щоки, мені раптом здалося, що Моллі — це якась незнайома жінка. Різниця у два роки створювала між нами велику прірву, яку мені ніколи не перестрибнути. Я зайшов за ріг і відвернувся, щоб Моллі не побачила мене. Вони продефілювали повз, наче я був деревом або каменем. Моллі поклала йому голову на плече, і вони повільно йшли. Здавалося, минула вічність, поки вони зникли.
Тієї ночі я напився більше, аніж зазвичай, і наступного дня прокинувся у якихось кущах по дорозі до замку.
Розділ 18
Убивства
Чейд Фальстар, особистий радник короля Шрюда, ретельно дослідив процес «перековування» безпосередньо перед війною з червоними кораблями. У його скрижалях написано: «Нетту, доньку рибалки Гілла й фермерки Ріди, захопили в полон у її селі Гудвотер на сімнадцятий день після фестивалю Весни. Пірати з червоних кораблів “перекували” її та повернули в село через три дні. Її батька вбили під час того набігу, а матір не могла подбати про Нетту, бо в неї було ще п’ятеро молодших дітей. Нетту “перекували”, коли їй було чотирнадцять. Я забрав дівчину до себе через півроку після “перековування”.
Коли Нетту вперше привезли, вона була брудною, обірваною і дуже кволою, бо її покинули напризволяще і вона нічого не їла. Я наказав її помити, дати одяг і поселити в кімнаті неподалік від мене. Я доглядав за Неттою, як за дикою твариною. Щодня сам приносив їжу і сидів з нею, доки вона їла. Я наглядав, щоби в її кімнаті було тепло і щоб їй міняли постільну білизну. В неї було все, що необхідне жінці: вода для вмивання, гребінці, щіточки і так далі. На додачу я приніс їй різне знаряддя для шиття, бо дізнався, що до “перековування” вона дуже любила цю справу і вишила кілька майстерних речей. Я хотів перевірити, чи стане “перекована” людина такою, як раніше, у відповідних умовах. Це допомагало приручити навіть дику тварину. Але Нетті було до всього байдуже. Вона втратила не лише жіночі звички, а й розум тварини. Нетта їла руками, поки не наїдалась, а затим залишки кидала на підлогу. Вона не милась і не дбала за себе. В той час як навіть більшість тварин випорожняються в якомусь одному місці свого лігва, Нетта поводилася, як миша, і її випорожнення лежали по всій кімнаті, навіть на ліжку.
Нетта могла говорити доладно, якщо вибирала якийсь предмет. Коли вона говорила по своїй волі, то зазвичай звинувачувала мене в тому, що я вкрав якісь її речі, або погрожувала, щоб я негайно дав їй те, що вона хоче. Нетта не довіряла мені й ненавиділа мене. Вона не хотіла підтримувати зі мною звичайну розмову, але коли я не годував її, то міг дістати відповіді на свої питання. Вона чудово пам’ятала своїх рідних, але їй було байдуже, що з ними сталося. Вона відповідала таким тоном, наче говорила про вчорашню погоду. Про “перековування” вона розповіла лише, що її тримали в трюмі, годували погано і давали таку кількість води, щоб вона не померла. Нетта твердила, що їй не давали нічого незвичайного і не торкалися її. Тому я не дістав від неї жодної підказки, як діє процес “перековування”. Я дуже розчарувався, бо сподівався, що, дізнавшись принцип дії, можна знайти протидію.
Я намагався повернути Нетті людську поведінку вмовляннями, але марно. Вона розуміла мої слова, але ніяк не реагувала. Навіть коли я давав Нетті два буханці хліба й говорив, щоб вона залишила один на завтра, інакше зостанеться голодна, вона кидала другий на підлогу, топталася по ньому, а наступного дня їла ті залишки з підлоги, якими б вони не були брудними. Її не цікавило вишивання та інші заняття. Нетта навіть не гралася барвистими дитячими іграшками. Вона їла і спала, а в інший час просто сиділа чи лежала. Її думки були такими ж мертвими, як і тіло. Коли я давав їй цукерки або печиво, вона запихалася ними до блювоти, а потім продовжувала їсти.
Я давав Нетті різні екстракти і трав’яні чаї. Я обмежував її в їжі, лікував парою, очищав її тіло. Обливання гарячою та холодною водою теж не допомагало, а лише гнівало її. Я змушував її спати весь день та ніч, але марно. Я давав Нетті стільки ельфійської кори, що вона не могла заснути дві ночі. Але це зробило її ще дратівливішою. Я розпещував її, а потім обмежував у всьому. Але це не змінювало її ставлення до мене. Зголоднівши, Нетта могла бути люб’язною і приязно посміхатися, якщо їй наказували. Але отримавши їжу, вона вже не звертала уваги на будь-які накази та прохання.
Нетта ревно охороняла свою територію та речі. Вона декілька разів хотіла на мене напасти лише через те, що я занадто близько підійшов до її їжі, а іншого разу їй захотілося забрати мій перстень. Нетта постійно вбивала мишей, яких приваблював безлад у її кімнаті. Вона ловила їх з разючою швидкістю і била об стіну. Кішку, яка колись заскочила до її кімнати, чекала така ж доля.
Здавалося, Нетта не розуміє, скільки часу минуло відтоді, як її “перекували”. Якщо вона була голодною, то могла багато розповідати про своє попереднє життя, коли я їй наказував. Але дні після “перековування” Нетта сприймала як довге “вчора”.
Вона не говорила, що їй дали чи забрали в неї під час “перековування”. Я не знаю, що це було: їй могли дати щось проковтнути або понюхати, могли щось сказати чи показати. Я навіть не був упевнений, що це справа людських рук і розуму. Можливо, це зробив морський демон, над яким острів’яни нібито мають владу. Довгий та виснажливий дослід нічого не дав.
Одного вечора
