Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Я чув, що учитель Карсіль побив тебе і тримав у темниці. Це правда? — спитав спокійно, але водночас із натиском Хольдар, на що Фалмін пригнічено опустив очі. Не любив жалітися комусь із інструкторів, а тим паче на іншого інструктора.

— Я заслужив, пане.

— Подивися на мене.

Хлопець підняв високо голову, аби мати змогу подивитися у вічі вчителя. Хольдар, здавалося, був чимось незадоволений, про що свідчили нахмурені брови та скривлене обличчя.

— Майстер вимагає, аби ми навчили тебе основам фехтування, анатомії, біології та історії. Після теорії прийде практика, де ми зобов’язані привити навички, які допоможуть тобі битися із самими сильними противниками. Однак, якщо при всьому цьому ти не зможеш зберегти у собі людяність та милосердя, то тоді станеш просто інструментом в руках інших. А знаєш, яка особливість інструменту, Фалміне?

— Ні, учителю.

— Зап'ятнаним кров'ю залишиться лише інструмент, а не рука, яка його тримає. Ти хочеш цього? — брови вчителя хмурилися все більше, — Бажаєш стати ніким на службі у всіх?

— Ні, учителю.

— Чого ж тоді ти хочеш, юначе?

Якби це запитання йому задав інструктор Еріс або Карсіль, Фалмін відповів би інакше. Однак лише із Хольдаром він міг бути щирим. Або ж не вмів просто брехати чоловікові, якого поважав і любив.

— Я хочу очистити цей світ від Зла, вчителю.

— А чи знаєш ти, що Зло немає меж і кордонів? Що воно є всередині кожного із нас? Отож, убити потрібно усіх?

— Лише тих, хто приносить іншим найбільше горя та Зла, вчителю.

Хольдар усміхнувся, погляд його миттю пом’якшав. Фалмін часто нагадував йому сина, якого доля колись у чоловіка відібрала. Можливо, саме через це він не міг скривдити хлопчика, і зажди сварився із іншими через це.

— Учителю, дозвольте запитання? — нерішучий голос хлопця вивів Хольдара із роздумів.

— Питай, Фалміне.

— А коли я побачуся із Майстром?

— Ти дуже цього хочеш? — Хольдар не показав виду, але питання не було для нього легким, адже він знав про те, чого Фалміну поки що знати було не варто.

— Просто я тут саме через нього. Майстер подарував мені життя, і я хотів побачити людину, якій цим можу завдячувати. Адже так говорили вчителі на уроках?

— Так, Фалміне. Саме так.

Хольдар не витримав, на мить відвів погляд. Часто у нього виникали сумніви, а чи не покинути все це до біса і податися у світ заочі. Однак за весь цей час, відколи Майстер запросив у свій замок трьох найкращих інструкторів і коли почалося навчання юного Фалміна, Хольдар встиг звикнути до свого учня. І тепер, знаючи про його подальше майбутнє, кидати хлопчину на призволяще не хотілося попри все. Хоча піти рано чи пізно доведеться, адже він знав про силу людини, яка за всім цим стояла.

— Майстер зустрінеться із тобою лише тоді, коли ти пройдеш Останнє Випробовування. — замість цього сказав Хольдар, намагаючись усміхнутися щиро. Не вийшло. — Але ти не готовий наразі. Пройде чимало часу, перш ніж ти будеш готовий до Випробування.

Фалмін неодноразово чув про так зване Останнє Випробовування, до якого його готували ось уже півроку, однак ніхто не пояснив значення та сенс цього дійства. На думку спадали різноманітні змагання, перегони або ж тести на логіку, однак розум хлопчика не зміг би і здогадуватися про справжню суть Випробовування.

— Гаразд, Фалміне, тобі потрібно займайтися. — сказав по хвилині мовчання вчитель Хольдар, будучи чимось збентежений, — Через годину чекатиму тебе у Вежі Хитрості. Будемо битися проти зеленого дракона.

— Справжнього? — із надією спитав Фалмін, якого дістало битися лише із ілюзіями та манекенами. Він же ж воїн, як-не-як!

— Не цього разу, учню. До битви із справжнім змієм тобі ще тренуватися і тренуватися, однак повір, Фалміне, коли цей день настане і твій меч спробує драконячої крові — ти будеш готовий.

Через півтора дні Фалмін швидко домчав до села Білий Хутір, де домовився зустрітися із Гібді. Це місце чаклун обрав по тій причині, що тут його сприймали дуже добре, ніхто не намагався заколоти уві сні чи обдерти як липку. Багато чого доброго Фалмін зробив цьому селу, особливо мешканці пам'ятали свій порятунок від дракона, який вирішив попалити поселення, котрі лежали найближче до річки Брао. Білий Хутір розрісся посеред лісу, але сотні років людської осілості зробило своє діло: тепер навколо поселення були великі поля та навіть з'явився ставок, який колись був болотом.

Відразу після прибуття Фалмін направився до знайомої сім'ї хлібороба Лешака Бавара, який разом із дружиною порпався по господарству. Двоє його молодших синів ганяли за сусідським собакою, отримуючи за це стусанів від грізної матінки Ординії. А найстарша донька — дев'ятнадцятирічна Пельга — прала білизну біля джерельця, яке протікало прямісінько за будинком.

Почулося тупотіння підков і біля дерев'яних невисоких воріт почулося іржання коня. Господар глянув очима, що запливли потом, примружився, придивляючись до гостя, а коли впізнав Фалміна, усміхнено крикнув синам:

— Ану, розбишаки, відчиніть ворота! Ординія, чому обісця не заметене? Давай-давай, гості приїхали!

— Ага, гості ще вчора приїхали! Цей бісів карлик у нас майже всю сивуху випив, і ти допоміг йому непогано! Краще б буряки із картоплею сховав подалі в погріб, зима бач яка люта! — набундючилась господиня, дивлячись на нового гостя з-під лоба.