Учень убивці - Робін Хобб
— Ти справді так гадаєш?
— Звісно.
Я посовався, раптом відчувши, як близько сидить Моллі. Я знову поворушився, але не відсунувся від неї. На пляжі Ковалик, висолопивши язика, знову й знову робив безрезультатні наскоки на чайок.
— Але якщо аристократки цим займаються, то псують руки. Вітер висушить їхнє волосся, а обличчя спечеться. Хіба Веріті заслуговує на жінку, яка схожа на матроса?
— Звісно. Більше, аніж на дружину, яка схожа на товстого червоного коропа в мисці.
Моллі захихотіла.
— Йому треба така жінка, яка буде їхати поряд, коли він вранці гарцює на Хантері, або яка подивиться на якусь ділянку карти, яку він тільки-но закінчив, і розумітиме, що це гарна робота. Ось на що заслуговує Веріті.
— Я ніколи не їздила на коні, — раптом заперечила Моллі. — І погано читаю.
Я зацікавлено подивився на неї. Чому вона так засмутилася?
— Що сталося? Ти достатньо розумна, щоб навчитися будь-чого. Ти стільки всього знаєш про свічки і трави. Тільки не кажи, що це батько тебе навчив. Іноді, коли приходжу до крамнички, то відчуваю, що твоє волосся і одяг пахнуть свіжими травами, і я вже розумію, що ти експериментувала з новими ароматами для свічок. Якщо хочеш більше читати чи писати, то можеш навчитися. А щодо їзди — в тебе для цього є всі задатки. Ти досить спритна і сильна… я ж бачив, як ти лазиш скелями. Тварини тебе люблять. Мій Ковалик уже любить тебе більше, аніж мене…
— Фе! — Моллі штовхнула мене плечем. — Ти так говориш, наче якийсь лорд повинен приїхати сюди із замку й забрати мене звідси.
Я згадав Августа з його чванливими манерами та Регала з його дурною посмішкою.
— Нехай Еда не допустить цього! Вони тебе занапастять. У них не вистачить клепки, щоб зрозуміти тебе, і серця, щоб полюбити.
Моллі подивилася на свої спрацьовані руки.
— А кому вистачить? — тихо запитала вона.
Усі хлопці — дурні. Розмова захопила нас. Я говорив невимушено, як дихав, не намагаючись її спокусити. Я навіть не залицявся до неї. Сонце котилося до обрію. Ми сиділи зовсім поряд, а берег здавався нам цілим світом під нашими ногами. Якби я в ту мить сказав «мені», то її серце скотилося б у мої незграбні руки, як стиглий фрукт з дерева. Я гадаю, вона поцілувала б мене і сама пригорнулася б до мене. Але я не міг збагнути, наскільки сильне моє почуття. Тому ці прості правдиві слова не зірвалися з моїх губ. Тому я онімів. А за мить прибіг Ковалик. Він був мокрий і весь у піску. Він так стрибав на нас, що Моллі підскочила, щоб врятувати свою спідницю. Тому я назавжди втратив можливість щось сказати.
Моллі вигукнула, що час збиратися, а я відчув, як болить моє тіло, що вже почало одужувати. Сидіти на березі й мерзнути було не найкращим рішенням. Я б так ніколи не вчинив із жодною конякою. Я провів Моллі додому. Біля її будинку був незручний момент, коли вона нахилилася й обійняла Ковалика на прощання. А потім я залишився сам, не враховуючи цікавого собачати, яке постійно запитувало, чому я так повільно йду. На шляху до замку Ковалик скаржився, що він страшенно голодний, постійно бігав і стрибав.
Я плентався вгору. Я змерз, і в душі в мене теж був холод. Я відвів Ковалика до стайні й попрощався із Сажкою перед тим, як лягти спати, а потім пішов до замку. Гален та його учні спожили свою вбогу вечерю й забралися геть. Майже всі в замку вже поїли, тому довелося, як і раніше, шукати їжу. На кухні завше була їжа, і звідти до вартівні завжди приходили солдати будь-якої години дня і ночі. Через те кухарка постійно тримала киплячий казан на контролі, додаючи за необхідності воду, м’ясо та овочі. Там також завжди стояло вино, пиво й сир і була присутня компанія замкових вартових. Я в них був за свого з першого дня, коли Барріч почав за мною доглядати. Тому я повечеряв простою їжею, не такою вбогою, як радив Гален, але й не такою різноманітною і поживною, як мені хотілося. Так мене вчив Барріч; я харчувався тим, чим би й годував поранену тварину.
Я слухав плітки про те, що сталося в замку за ці кілька місяців. Мене вразило все, чого я не знав через те, що був поглинутий навчанням з Галеном. Найбільше було розмов про наречену для Веріті. Солдати, як завжди, брутально жартували на цю тему, а також співчували через те, що майбутню дружину для нього обиратиме Регал. Вони говорили, що при одруженні Веріті не врахує політичних зв’язків, а принцу не можна безглуздо одружуватися, керуючись лише власним вибором. Навколо того, що Чівелрі так уперто залицявся до Пейшенс, розгорівся великий скандал. Вона народилася в королівстві у сім’ї одного з лордів, який перебував у гарних стосунках з королівською сім’єю. Від їхнього шлюбу не було жодної політичної вигоди.
Але Веріті не можна так бездумно чинити, особливо коли пірати на червоних кораблях нишпорять нашими багатостраждальними берегами. Тому солдати далі розмірковували звичним чином: хто ж стане йому за жінку? Вона буде з Ближніх островів у Білому морі на півночі? Ці острови — не просто скелясті шматки кісток землі, що стирчать з моря. Там була група башт, які попереджали про набіги піратів на наші моря. На південно-західному кордоні за Дощовими нетрями, де не було володаря, лежав берег Прянощів. Якщо принцеса звідти, то це мало захистить нашу країну. Але дехто вважав, що вона допоможе укласти вигідні торгові угоди. Якщо кілька днів подорожувати морем на південний схід, то там є чимало великих островів. Там ростуть дерева, що їх обожнювали наші корабельні майстри. Чи знайдеться там король, у якого буде донька,
