Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Завершивши розмову, Андрея озирнулася довкола і розтерла долонями обличчя. Вона знову відчувала вину.

Уся ця ситуація… Чому тільки вона не могла приглушити голос своєї совісті. Краще б пам’ять не поверталася до неї взагалі. Було б не так гидко на душі.

Мабуть, з її боку надто егоїстично хотіти, щоб він забув Аніку. Вона ж не винна в тому, що сталося з дівчиною. Тоді чому? Чому це так нестерпно – вдавати її?

Порив вітру привів її до тями. Надворі все ще було холодно після дощу. І хмари не поспішали розступатися. Востаннє глянувши на похмуре небо, Андрея покинула балкон і попрямувала до свого столу.

Їй і справді слід було зайнятися пошуком літератури, а не малювати генеалогічне дерево королівської родини. Але так вже склалося що мандруючи між рядів вона відшукала секцію присвячену аристократії. І згадала розмову з Ліреном.

Якщо хтось хоче зайняти трон йому знадобляться законні підстави для цього. Збройний переворот неодмінно приверне увагу Вільхферму. Навряд чи знайдеться хтось бажаючий відчути на собі силу вартових миру.

Отже, на чолі заколотників стоїть хтось, в чиїх венах тече королівська кров. У короля Енріха ІХ не було прямих нащадків. Якщо вірити чуткам, він взагалі був безплідним. Принаймні до того, як його душу переселили в нове тіло.

Однак, у нього була старша сестра – принцеса Маріса. Андрея не знала цього, доки не прочитала про неї в літописі. Згідно цього ж літопису у році 126 від заснування Вільхферму принцеса Маріса вийшла заміж за сіда Говарда Гакслі, якому народила сина. Померла вона в 138 році від заснування Вільхферму.

На цьому записи про принцесу обривалися. Тож, решту часу Андрея провела у пошуках інформації про рід Гакслі.

Але дзвінок Шейна перервав її. Якщо вона має рацію, першим претендентом на трон Окти у випадку смерті короля буде його племінник. Хіба ні?

Увійшовши в читальний зал Андрея мимоволі завмерла. Усі столи були зайняті. На якусь мить вона розгубилася, а тоді упізнала свого одногрупника. Вона забрала з собою схему, яку малювала, але на столі залишилися її конспекти і книжки, які вона читала. І хлопець якраз схилився над її столом.

Андрея миттю побіліла і кинулася вперед. Їй зовсім не хотілося розкривати свою зацікавленість королівською сім’єю. Тож вона поспішила заховати літопис, який читала, накривши його своєю сумкою.

— Що ти робиш біля мого столу? — різко видихнувши, запитала вона.

— Цікавишся проклятою принцесою? — повністю проігнорував її одногрупник і підняв її конспект.

Андрея подумки вилаялася. Вона геть повністю забула, що записала туди ім’я принцеси. Ще й обвела його декілька разів.

— Дай сюди, — забрала вона конспект з рук мага, і він несподівано усміхнувся їй.

— Я Еван, до речі, — протягнув він їй долоню і Андрея неохоче потиснула її.

— Аніка, — сухо відрекомендувалася вона і дещо поспішно розірвала рукостискання.

Надто теплі руки були у хлопця. І це одразу ж змусило її побіліти.

— Я знаю, — здивував її хлопець і знову усміхнувся. — Сидів сьогодні позаду тебе.

— Он як… А чому ти подумав, що мене цікавить проклята принцеса?

Їй хотілося запитати зовсім не це. Її скоріше цікавило, чому він назвав Марісу проклятою. Якщо це правда… Хто насмілився наслати прокляття на члена королівської родини?

Не так легко проклясти когось. Ніхто в здоровому глузді не наважиться порушити волю небес. Нехай боги і покинули цей світ тисячі років тому, вони все ще наглядали за тим, щоб їхні правила не порушувалися. Прокляття це як лезо без руків’я. Якщо спробуєш поранити ним когось, і сам постраждаєш.

Якщо принцесу Марісу прокляли, як сказав цей хлопець, її смерть навряд чи була природною. А її син? Що сталося з ним?

Але вона не могла прямо про це запитати.

— Ну, ти записала її ім’я на полях і навіть обвела його. Мені здалося, що тобі цікава ця тема. Ти, мабуть, зацікавилася нею через ту статтю?

— Яку статтю? — не змогла стримати допитливості Андрея.

Еван злегка знітився під її пронизливим поглядом.

— Ну, там не тільки про принцесу Марісу. Там і про інших проклятих… — він запнувся на мить. — «Смертельні прокляття і їх прояви», якщо не помиляюся.

Андрея поспішно записала назву на листок зі схемою і тільки після цього спокійно подивилася на хлопця.

— Що? — тепер уже він витріщався на неї. — Чому так дивишся?

— Та нічого, просто вперше бачу, як у когось очі світяться від надлишку магії. Який у тебе резерв?

Світяться очі? Андрея мимоволі захвилювалася, хоч і намагалася зовні зберігати спокій. Вона елементарно не знала, наскільки це нормально.

— Резерв? Не впевнена… А що, це погано?

Еван нахмурився і опустив погляд на свої руки.

— Навіть не знаю… Якщо це не викликає у тебе дискомфорту…

Дискомфорту? Можливо через це їй сьогодні було так зле.

— А від цього може боліти голова? — стиснувши руки в кулаки запитала вона і хлопець кивнув.