Учень убивці - Робін Хобб
У мирні часи правління короля Баунті припинили створювати групи для навчання Скіллу, а вже наявні було розпущено через те, що їхні члени постаріли або померли; до того ж у них не було потреби. Лише принци навчалися Скіллу, і він став якимось архаїчним мистецтвом. Коли на нас почали нападати пірати на червоних кораблях, то Скіллом могли користатися лише король Шрюд та його син Веріті. Шрюд намагався знайти і найняти тих, хто раніше практикував Скілл. Але більшість з них були вже старими або вже не володіли Скіллом.
Король наказав Галену, який був майстром Скіллу при дворі у Шрюда, створити нові групи для захисту королівства. Той вирішив відкинути всі традиції. Гален був суворим учителем і добивався, щоб кожен член групи беззаперечно виконував усі накази, перетворюючи їх на інструмент короля. Це було суто вигадкою Галена. Він показав королю Шрюду свою першу групу як подарунок. Достеменно відомо, що один член королівської сім’ї з огидою поставився до цієї ідеї. Але настали важкі часи, і в короля Шрюда не залишалось вибору. Тож йому довелося використовувати ту зброю, яку йому пропонували.
Ви навіть не уявляєте, як вони мене ненавиділи! Учні приходили на дах і бачили мене там. Чекаючи на Галена, кожен дивився на мене з презирством. Я так виразно відчував їхню зневагу, наче мене облили крижаною водою. Коли прийшов сьомий, останній учень, то я відчував, як навколо мене виросла холодна стіна їхньої ненависті. Але я мовчки стояв на своєму звичному місці, незворушно зустрічаючи погляди інших. Гадаю, через це зі мною ніхто й не говорив. Їм довелося стати навколо мене. Між собою учні теж не говорили.
Ми чекали.
Зійшло сонце і вже навіть освітило стіну, що огороджувала башту, а Галена досі не було. Але всі стояли на місцях і чекали. І я разом з ними.
Нарешті я почув його повільні кроки на сходах. Коли Гален увійшов, його засліпили слабкі промені сонця. Потім він побачив мене й помітно здивувався. Я не рухався. Ми міряли один одного поглядами. Гален бачив, що інші люто ненавиділи мене, і це йому подобалося, як і пов’язка на моїй голові. Але я зустрівся з його поглядом і навіть не здригнувся.
Я помітив, що всі інші перебували в сум’ятті. Всі бачили, як сильно його побили. Каміння Правди показало, що Гален був неправий, і всі, хто його бачив, це знали. Його худорляве обличчя було в синцях фіолетово-зеленого кольору, ще й із жовтим відтінком. Нижня губа розбита посередині, а в кутику рота — поріз. Він одягнув простору накидку з довгими рукавами, які повністю все закривали, але це впадало у вічі, бо ми звикли бачити його в тісному одязі. Здавалося, що Гален прийшов у нічній сорочці. Його руки теж були в синцях і набряках, але я не пам’ятаю, щоб на тілі у Барріча були якісь рани, тож зробив висновок, що Гален намагався прикрити обличчя, але марно. Він знову прийшов з гарапником, але я сумнівався, що він зможе ним добре замахнутися.
Ми дивилися один на одного. Я не відчував жодного задоволення, помітивши його рани й безчестя. Я відчував щось подібне до сорому через це, бо так сильно вірив у його невразливість і вищість, що почувався дурним, коли Гален виявився звичайною людиною. Це виводило його з себе. Він двічі відкривав рота, щоб заговорити зі мною, а на третій раз повернувся до учнів і сказав:
— Починайте розминатися, а я подивлюся, чи ви правильно рухаєтеся.
Останні слова він промовив тихим голосом, бо йому було боляче говорити. Поки ми всі одночасно старанно розтягувались і робили нахили, він незграбно човгав садом. Гален намагався не спиратися на стіну й не дуже часто відпочивати. Він більше не ляскав своїм гарапником по стегну, щоб задавати темп нашим заняттям. Натомість учепився в нього рукою, наче боявся, що той випаде. Я був радий, що Барріч наказав мені рухатися. Через те, що мої ребра були перемотані, я не міг рухатися так гнучко, як вимагав Гален, але докладав усіх зусиль.
У той день він не показав нам нічого нового. Ми пройшли лише те, що вже вивчали. І заняття закінчилося рано, ще до заходу сонця.
— Ви добре попрацювали й заслужили ці три години відпочинку. Я радий, що ви займалися без мене, — байдуже сказав Гален.
Перед там як відпустити, він покликав кожного, щоб ненадовго торкнутися нас Скіллом. Усі інші розходилися неохоче. Багато хто обертався, бо їм було цікаво подивитися, що він зробить зі мною. В міру того, як розходилися учні, я налаштовувався на двобій.
Але й тут на мене чекало розчарування. Він покликав мене. Я мовчки підійшов, усім своїм виглядом виражаючи повагу, як і інші. Я так само став перед ним, і він зробив кілька коротких пасів руками перед моїм обличчям і над головою, а потім прохолодно сказав:
— Ти захищаєшся занадто добре. Тобі слід навчитися послабляти контроль над своїми думками, якщо хочеш їх передавати або отримувати від інших. Вільний.
Я пішов за іншими, але мені було сумно. В глибині душі я сумнівався, що він справді використовував Скілл зі мною, бо не відчув його дотику. Я спускався сходами, повний гірких роздумів і гадаючи, що не варто було й намагатися.
Я пішов у свою кімнату, а потім до стайні, де швидко причесав Сажку, доки Ковалик на це дивився. Я досі не міг заспокоїтися й був незадоволений собою. Знав, що треба відпочити, бо потім шкодуватиму. «Прогулянка камінням?» — запропонував Ковалик, і я погодився зводити його до міста. На нашому шляху він стрибав і бігав навколо мене, обнюхуючи все. Настав вітряний вечір після спокійного ранку; в океані починалася буря. Але вітер був напрочуд теплий для цієї пори року, і я
