Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

розбитих кіньми та чоботями вуличках. На одній із таких, неподалік від головної площі, Фалмін чекав на особу, яку доволі довго не міг вислідити. Він сховався під дахом однієї хати, яка стояла поруч із кузнею старого майстра Бальдо, який саме закінчив роботу й попрямував додому. На своє щастя.

Почулися віддалені кроки. Звук наближався з кожною секундою і Фалмін зрозумів, що йдуть до нього. І знав, хто саме. Чаклун був змушений добряче постаратися, аби довідатися про таємничу персону, яка намагалася усіляко зашкодити йому. Інформація, яку надав Сигізмунд, виявилась дійсно корисною, і вже через декілька днів переслідувань Фалмін наздогнав вбивць у місті Харенштад.

Схоже, ці ігри набридли обом, а тому зараз, на цій смердючій від відходів вуличці, повинна була вирішитись одна проблемка, яка добряче попсувала здоров’я Фалміну та самому вбивці, який так сильно хотів прибрати чаклуна, що сам прийшов на зустріч.

Чаклун ще здалеку почув, як хтось наближається, але робив вигляд, що не бачить. Не підводячи погляду, оглядав власні забруднені чоботи. Кроки стали чіткіші, а за мить затихли. Піднявши від землі погляд, чаклун побачив перед собою фігуру в темному плащі й каптурі. Обличчя закривала тканинна маска з вирізами для очей і носа. У руках незнайомець тримав меча.

— Давно ми граємося в ці ігри, — почулося від чоловіка в масці. — Це стає набридати, тому, гадаю, варто дещо роз'яснити. Карти на стіл, як то кажуть!

Фалмін, повільно поглянувши на темне небо, посміхнувся.

— Я знаю хто ти, Етто із Синіра. Знаю, які в тебе мотиви, так що можеш зняти маску й спокійно вдихнути на повні груди. Важко ж напевно завжди ховати своє обличчя, — раптово сказав Фалмін, поки що не діставши меча із піхов.

Чоловік навпроти завмер, не зводячи очей із чаклуна, який, напевно, дістав достовірну інформацію.

— Моє ім'я нічого тобі не дасть. Все закінчиться тут і зараз!

— Так само, як закінчилося для трьох найманих вбивць, яких ти підіслав до мене? Ти сам вплутався в цю гру. Не варто було цього робити, хто б за тобою не стояв.

Почувся стриманий, але доволі глузливий сміх із протилежного боку.

— У гру вплутався ти, ідіоте! — закричав Етто. — Причому в гру, в якій дуже смердить чародіями й королями. Це дівчисько, яке ти оберігаєш, конче потрібна деяким поважним людям, а тому ти повинен піти з дороги.

— Що вам потрібно від дитини? — Фалмін ледь стримував лють, яка повільно починала підніматися із ніг до голови. — Невже проста дівчинка може бути настільки важлива для когось, окрім її батьків?

Чоловік у масці задер голову, голосно засміявся, трусившись, наче навіжений. Його сміх змішувався із гавкітом місцевих собах і шумом дощу. Фалмін дочекався, поки виродок висміється.

— Ти дійсно ідіот, Фалміне. Невже не знаєш, що твоя дитина унікальна у своєму роді? Повір, ти дуже здивуєшся, коли дізнаєшся всю правду. Хоча, на жаль, уже не дізнаєшся. Час помирати.

Дощ трішки притих, десь віддалено залунали крики та дике шипіння котів, які билися за недоїдки прямісінько перед трактиром. У вуличці, із якої зовсім нещодавно вийшов незнайомець, почулися кроки декількох людей і в полі зору Фалміна з’явилися ще троє підозрілих чоловіків. У металевих обладунках і з мечами на поясі.

— А не забагато для мене честі? — Фалмін, оцінюючи, поглянув на вбивць.

— У самий раз. Я знаю хто ти такий і з якого тіста зроблений.

Чорноволосий чаклун потер потилицю, розім'яв шию і зап'ястя рук. Натягнув шкіряні бойові рукавиці.

— Гадаю, виродку, що цю ніч тобі не пережити. Сподіваюся, ти встиг натрахатися зі своєю чародійкою, тому що скоро і її черга прийде, — прогарчав Етто, після чого сплюнув у багно, яке розпливлося вуличками Харенштада.

Фалмін хмикнув, втомлено поглянув на захмарене небо й повільно попрямував до четвірки на іншому боці. Меч все ще був у піхвах на спині.

Тридцять кроків.

— Поки є шанс, пропоную вам йти геть. Поки є шанс, — спокійно проговорив Фалмін, розминаючи руки. — А якщо вже підете, то краще не попадайтеся більше ніколи на очі.

Троє тих, які тільки що підійшли, голосно засміялися. Етто їх не підтримав.

Двадцять кроків.

Найманці оголили довгі стальні мечі норенгардської роботи, це було видно по більш темному сплаву й трішки заокругленій на кінцях гарді. Один з них дістав арбалет, став позаду дружків, дістав стрілу, натягнув тятиву. Фалмін не зупинявся. Етто із Синіра трішки підняв голову, закинув руку за спину.

Десять кроків.

— Даремно ви зацепили мене, Ельгі та Анарель. Для вас це фатальна помилка.

Фалмін вихопив меча блискавичним рухом, зробив два швидких стрибки вперед. Арбалет вистрілив, почулося пронизливе кляцання тятиви, але стріла була відбита мечем. Найманці вилаялися.

Чоловік у масці, голосно викрикнувши, дістав з-за спини посох з кришталево-сірою кулею на кінці. Він встиг сказати лиш два слова закляття із трьох, як тут наскочив чаклун.

Двоє найманців кинулося вперед. Третій, той що з арбалетом, почав заходити за спину Фалміну з оголеним мечем. Один із розбійників вдарив зверху, намагаючись змусити Благандійського Чаклуна відбити його удар, але той ухилився. Провернувшись між ним та іншим найманцем, опинився біля Етто, який виставив меча на блок, а посохом націлився в торс Фалміна. Але останній рухався, наче змія, був невловимий, швидкий, лютий, як тигр, який захищає свою сім'ю. Почувся войовничий крик і він наніс удар з півобороту, змушуючи противника відбивати