Учень убивці - Робін Хобб

— Ви готові, — оголосив Гален одного холодного дня. Це було після обіду, але найяскравіші зірки вже з’явилися на темно-синьому небі. Шкода, що сьогодні не було хмар; хоча вчора йшов сніг, хмари затримували холод у затоці. Я поворушив пальцями в шкіряних черевиках, які Гален дозволив нам носити, щоб зігрітися.

— До цього я торкався вас Скіллом, щоб ви звикли до нього. Сьогодні ми всі возз’єднаємось: ви будете проникати у мою свідомість, як я до цього — у вашу. Але будьте обережні! Більшість із вас вже може перебороти силу Скіллу. Але до цього були квіточки. Сьогодні його сила стане більшою. Намагайтеся їй протистояти, але залишайтеся відкритими для Скіллу.

Гален знову почав повільно ходити по колу. Я збуджено чекав, але не відчував страху. Я передбачав це і був готовий.

Дехто взагалі не зміг, і Гален сварив їх, називаючи ледарями й дурнями. Потім він похвалив Августа і дав ляпаса Серені за те, що вона розохотилася й дуже глибоко проникла у його свідомість. Нарешті Гален підійшов до мене.

Я напружився, наче перед боротьбою, і відчув, як він торкнувся мене Скіллом. Я обережно передав йому думку: «Отак?»

«Отак, бастарде».

На мить ми утримали рівновагу, як діти на гойдалці. Я відчув, що він намагається вирівняти наш зв’язок і раптом ввірвався в мою свідомість. Я відчув, наче з мене вибили дух, але не фізично, а радше духовно. Я міг віддихатися, але не міг зібрати думки. Гален нишпорив моєю свідомістю, втручаючись у мої особисті думки. Я не міг нічого зробити: він переміг і чудово знав це. Але поки Гален безтурботно святкував перемогу, я знайшов шпаринку. Я намагався захопити його свідомість, як він захопив мою. Я вхопився за його думки, утримуючи їх. На мить зрозумів, що сильніший за нього, і в мене від цього паморочилося в голові. Я міг помістити в його голову будь-яку думку.

— Ні! — закричав Гален. У мене промайнула нечітка думка, що він уже колись так боровся з людиною, яку зневажав. І та людина виграла. Я теж хотів.

— Так! — наполягав я.

— Помри! — наказав він, але знав, що не помру. Я був упевнений у своїй перемозі й зосередив усю свою волю, щоб захопити його свідомість.

Скіллу байдуже, хто переможе. Він не дозволяє відвертатися на інші думки, навіть на мить. Але я захопився й забув захиститися від збудження, яке є батогом і пряником Скіллу. Я повністю занурився у цей стан, як і Гален. Він більше не нишпорив моєю свідомістю й хотів лише повернутися до свого розуму.

Я ще ніколи такого не відчував.

Гален називав це задоволенням, тому я очікував якогось приємного відчуття, як тепло взимку, аромат троянд або смак чогось солодкого. Але це взагалі не було схоже ні на що. Задоволення — це відчуття, що стосується тілесних насолод. Але я відчував цей стан не своєю шкірою чи іншими органами. Він наповнив мене, як хвиля, якій я не міг протистояти. Мене переповнювало задоволення. Я забув про Галена і про все інше. Я відчув, як він пішов із моєї свідомості, й розумів, що це не просто так, але мені було байдуже. Я забув про все, занурившись у це почуття.

— Бастарде! — заволав Гален і вдарив мене у скроню. Я безпорадно впав, бо біль не міг позбавити мене чарів Скіллу. Я відчував, як Гален кóпав мене, відчував холодне каміння, що дряпало тіло. Але збудження огорнуло мене, тому я не звертав уваги на те, як Гален бив мене. Попри біль, мій розум говорив мені, що все добре, тому не треба відбивався чи тікати. Десь почався відплив. Я відчув себе викинутим на берег і задихався. Гален стояв наді мною, розхристаний і спітнілий. У нього йшла пара з рота. Гален схилився наді мною.

— Помри! — сказав він, але я не почув цього слова, лише відчув. Гален відпустив моє горло, і я впав.

Захоплення від Скіллу почало зникати, натомість з’явилося похмуре почуття поразки та провини. Воно затьмарило навіть фізичний біль. У мене йшла носом кров, і було боляче дихати. Він так сильно кóпав мене ногами, що я совався кам’яною підлогою і подряпався. Я не міг зрозуміти, де більше болить. Але боліло сильно, тому я був нездатний збагнути пошкодження. Я навіть не міг зібратися з силами, щоб встати. Мій розум заполонила думка про поразку. Я програв; Гален довів мою нікчемність.

Я чув його голос десь іздалеку. Гален кричав на інших, попереджаючи, що так буде з кожним, кому не вистачає витримки, щоб протистояти Скіллу. Він попереджав, що може статися з тим, хто намагається скористатися Скіллом, але потрапить в полон його задоволення. Така людина втрачає розум і стає великою дитиною, яка не може говорити й бачити, ходить під себе й не може думати, забуває їсти і пити, доки не помре. Така людина не може викликати нічого, окрім огиди.

Я й був такою людиною, і мене охопив сором. Я безпорадно почав схлипувати, бо заслужив таке ставлення, якщо не гірше. Гален не вбив мене лише через недоречну жалість. Я згаяв його час, слухав його ретельні вказівки й відкинув це все заради свого самолюбства і виправдань. Я намагався заглибитись у свої думки, але у власній свідомості знаходив тільки огиду й ненависть до самого себе. Краще б я помер. Навіть якби я викинувся з даху, то це б не змило мій сором. Але принаймні тоді б я його не відчував. Я лежав, не рухаючись, і ревів.

Усі інші пішли. У кожного, хто проходив повз мене, знаходилося якесь слово, плювок, копняк чи удар. Я цього навіть не помічав і ненавидів себе більше, аніж вони. Коли всі пішли, Гален наблизився до мене. Він кóпнув ногою, але я не поворухнувся. Раптом я відчув його повсюди. Він був навколо мене і проник всередину, і я не міг його відштовхнути.

— Бачиш, бастарде, — спокійно сказав він хитрим голосом. — Я намагався довести тобі, що ти не є гідний. Я намагався тобі довести, що навчання вб’є тебе. Але ти не слухав і хотів привласнити те, що належить іншим. Я знову виявився правий. Ну, принаймні ти не гаяв часу, якщо позбувся цього.

Я не знаю, коли він пішов. Через деякий час зрозумів, що на мене дивиться не Гален, а