Відродження - Стівен Кінг
— Так. І він у повному порядку. Чує, як шпилька падає в сусідній кімнаті.
— Прекрасно. Прекрасно. — Нарешті він відпустив мою руку. — Еле, нам із Джеймі є про що поговорити. Ти не міг би принести нам лимонаду? Ми будемо в бібліотеці.
— Ти ж не будеш перевтомлюватися, нє? — Стемпер роздивлявся мене з недовірою й неприязню. «Він ревнує, — подумав я. — Відколи скінчився останній тур, він неподільно володів увагою Джейкобза, і його тільки таке влаштовує». — Тобі потрібні сили для роботи.
— Я не втомлюся. Зустріч із давнім другом — найкращий енергетик. Джеймі, ходімо зі мною.
Він повів мене центральним коридором, повз їдальню, довжелезну, як пулманівський вагон, ліворуч, та одну-дві-три вітальні праворуч, і середня з них була оздоблена люстрою, більше схожою на залишки реквізиту від зйомок «Титаніка» Джеймса Кемерона. Ми пройшли через ротонду, де відполіроване дерево поступалося полірованому мармуру і наші кроки розлягалися відлунням. День був теплий, але в домі панувала затишна прохолода. Я чув шовковистий шепіт кондиціонерів, і стало цікаво, скільки коштує охолоджувати такий будинок у серпні, коли температуру повітря не назвеш ледь теплою. Та, згадавши майстерню в Талсі, я подумав, що, певно, дуже мало.
Бібліотека виявилася круглою кімнатою на дальньому кінці будинку. На вигнутих полицях стояли тисячі книжок, але я не уявляв, як хтось взагалі може тут читати — через краєвид. Уся західна стіна була скляною, і погляд милували велетенські обшири долини Гудзону, довершені кобальтовою річкою, що виблискувала вдалині.
— Зцілення — вигідна справа. — Мені знову згадалася Козяча гора, той гральний майданчик за зачиненою брамою, яка захищала багатіїв од таких селюків, як сім’я Мортонів. Деякі краєвиди можна купити лише за гроші.
— В усіх розуміннях, — кивнув Джейкобз. — Нема потреби запитувати, чи ти досі вільний від наркотиків. Це видно з твого кольору обличчя. І очей. — Нагадавши таким чином про те, що я перед ним у боргу, він запросив мене сісти.
Тепер, зустрівшись із ним віч-на-віч, я не знав, як і з чого розпочати. Та й не хотів цього робити в очікуванні помічника, Ела Стемпера, який тепер за сумісництвом працював ще й дворецьким та мав от-от принести лимонад. Але виявилося, що це не проблема. Не встиг я вигадати якусь безглузду тему для балачки, щоб згаяти час, як зайшов колишній співак «Во-Лайтс», ще сердитіший на вигляд, ніж зазвичай. Тацю він поставив на столик із вишневого дерева між нами.
— Дякую, Еле, — сказав йому Джейкобз.
— Прошу. — Звертаючись до боса й не дивлячись на мене.
— Кльові штанці, — зауважив я. — Нагадують ті часи, коли «Бі-Джис» зав’язали з трансцендентальною туфтою й перейшли до диско. До них ще треба якісь вінтажні черевики на платформі.
Він нагородив мене поглядом, у якому було мало душевності[130] (чи християнської любові, якщо вже на те), і вийшов. Не буде перебільшенням, якщо я скажу, що Стемпер погупотів геть[131].
Джейкобз надпив зі склянки лимонаду. За шматочками м’якоті лимона, що плавали вгорі, я зробив дедуктивний висновок, що зробили його вручну. А з того, як задріботіли кубики льоду, коли він ставив склянку на тацю, виник дедуктивний висновок, що я не помилився — руки в нього дрижать. Того дня Шерлок порівняно зі мною нервово курив у кутку.
— Джеймі, це було нечемно. — Але в голосі Джейкобза лунали веселі нотки. — Особливо як на гостя, і до того ж непроханого. Лорі було б за тебе соромно.
Апелювання до моєї матері (навмисне, я цього певен) я пропустив повз вуха.
— Хоч я й непроханий, але, здається, ти зрадів, коли мене побачив.
— Авжеж. Чого то я не зрадів би? Скуштуй лимонаду. У тебе розпашілий вигляд. І, схоже, тобі незручно.
Так і було, та принаймні я більше не боявся. Гнів — ось що я відчував насправді. Я опинився у здоровецькому будинку, оточеному здоровецьким клаптем землі, на якому, безсумнівно, десь був здоровецький басейн і поле для гольфу (хоч воно, мабуть, і надто заросло тепер травою, щоб на ньому можна було грати, та все одно то була частина маєтку). Розкішна хатинка для експериментів Чарльза Джейкобза з електрикою на схилі літ. А десь далеко Роберт Райверд стояв у кутку, і на ньому, напевно, був підгузок, бо що його найменше турбувало нині, то це відвідини туалету. Вероніка Фрімонт їздила на роботу автобусом, тому що не наважувалася більше сідати за кермо, а Еміль Кляйн досі, мабуть, перекушував сирою землею. А ще була Кеті Морз, мініатюрна сунерівська кралечка, яка тепер лежала в домовині.
«Помалу, білий хлопчику, — почув я в голові пораду Брі. — Тихіше їдеш — далі будеш».
Я скуштував лимонаду й поставив склянку на тацю. Ляпати на дорогий вишневий лак на столику не хотілося, та клята штукенція, певно, була антикварною. Так, гаразд, може, мені й було досі трохи страшно, та принаймні не в моїй склянці брязкали кубики льоду. А Джейкобз тим часом поклав праву ногу на ліву, і я помітив, що йому довелося помагати собі руками.
— Артрит?
— Так, але не сильний.
— Дивно, що ти не вилікував його святими обручками. Чи це кваліфікується як завдання тілесних ушкоджень самому собі?
Він не відповів — лише дивився на видовищний пейзаж за вікном. Кущуваті свинцево-сірі брови (одна суцільна брова, якщо бути точним) зрослися на переніссі над синіми очима, що палали лютим вогнем.
— Або ти боїшся залишкових ефектів. Так і є?
Він здійняв руку жестом «стоп».
— Годі інсинуацій. Зі мною, Джеймі, вони тобі не потрібні. Занадто наші долі переплетені для цього.
— Я в долю вірю не більше, ніж ти — в Бога.
Він повернувся обличчям до мене й знову посміхнувся — тією посмішкою, в якій були самі зуби й жодної теплоти.
— Повторюю: годі. Ти можеш сказати мені, навіщо приїхав, а я розкажу, чому радий тебе бачити.
Іншого виходу, ніж говорити прямо, у мене не було.
— Я приїхав сказати, щоб ти перестав зцілювати людей.
Він відсьорбнув ще лимонаду.
— І чого б то я переставав, Джеймі, коли це стільком людям подарувало стільки добра?
«Ти знаєш, навіщо я приїхав, — подумав я. А від наступної думки стало ще не затишніше. — Ти мене чекав».
Я відігнав її од себе.
— Декому з них не так уже й добре. — Наш головний список лежав у мене в задній кишені, але потреби витягати його не було. Усі прізвища й залишкові ефекти
