Учень убивці - Робін Хобб
Я прийшов першим. Потім з’явився Август. Він мав міцну тілобудову, як у Веріті, і пішов у нього, як я зростом у Чівелрі, і був смаглявий, як усі Провісники. Як і завжди, Август тримався ґречно, але на відстані. Він кивнув мені й пішов роздивлятися статуї.
Одразу після нього з’явилися інші. Я здивувався, що людей досить багато. Окрім Августа — племінника короля — ніхто не міг похвалитися, що в ньому тече більше крові Провісників, ніж у мені. Всі інші були двоюрідними і троюрідними братами й сестрами. Дехто старший за мене, дехто — молодший. Напевно, Август наймолодший (за мене — на два роки), а Серена найстарша (їй було вже за двадцять). Усі поводилися напрочуд тихо: кілька чоловік ледь не пошепки розмовляли між собою, але більшість розбрелася й просто прогулювалася, роздивляючись статуї.
Нарешті прийшов Гален і грюкнув вхідними дверима, від чого дехто здригнувся. Гален роздивлявся нас, а ми, відповідно, його.
Я помітив у худорлявих людях одну особливість. Такі, як Чейд, були так зайняті, що або забували поїсти, або ж витрачали всі сили, безумно радіючи життю. Але є інший тип людей: вони схожі на мерців із впалими щоками й випнутими кістками. Здається, вони так ненавидять увесь світ, що готові вивергати кожен його шматочок, який опинився всередині. В ту мить я міг заприсягтися, що жоден ковток їжі чи напою не приніс Галену ані найменшого задоволення.
Його одяг спантеличив мене. Гален був вбраний із крикливою пишністю у камзол з хутряним коміром. На шиї в нього висіло стільки бурштинового намиста, що й мечем не пробити. Але розкішна тканина так туго обтягувала його, наче у кравця забракло матерії. В той час як кольорові широкі рукави були ознакою заможності, Гален носив сорочку, тісну, як котяча шкіра. Взутий у високі чоботи, які доходили аж до литок. Також у нього був гарапник, наче він щойно зліз із коня. Здавалося, що йому незручно в цьому одязі, а вкупі з його худизною він був схожий на скнару.
Гален байдуже оглянув Королівський сад поглядом своїх безбарвних очей. Він скоса зиркнув на нас й одразу ж відвів погляд, наче ми були чимось дріб’язковим, і видихнув крізь свій яструбиний ніс, як людина, якій треба виконати щось неприємне.
— Звільніть місце. Скидайте весь мотлох на один бік під стіну. Швидше, швидше! Ненавиджу ледарів.
Так останні штрихи саду було знищено. Діжечки та цеберки, які раніше окреслювали доріжки, проходи й альтанки, були перенесені. Ми звалили великі й середні ємкості в одне місце, наклавши зверху чудові невеликі скульптури. Гален лише один раз заговорив, звертаючись до мене.
— Швидше, бастарде, — наказав він, доки я тягнув важку баддю із землею, й оперіщив мене гарапником по спині. Це був не удар, радше ляпас, але такий влучний, що я зупинився й озирнувся на Галена.
— Ти чув, що я тобі сказав? — запитав він. Я кивнув і далі потягнув баддю. Краєм ока помітив якийсь дивний вираз задоволення на його обличчі. Я відчував, що цей удар був якимось випробуванням, але не міг збагнути: пройшов я його чи ні?
Скоро на даху стало порожньо. Про те, що тут колись був сад, свідчили хіба зелені сліди від моху та розсипана земля. Гален наказав нам вишикуватися у дві шеренги за віком та зростом, а потім поділив за статтю. Дівчат він поставив справа за хлопцями.
— Я не терпітиму неуважності чи поганої поведінки. Ви тут, щоб навчатися, а не байдикувати, — попередив Гален. Потім він розставив нас на відстані витягнутих рук, щоб ми не торкалися одне одного навіть пальцем. Я думав, ми займатимемося фізичними вправами, але замість цього він наказав нам стояти струнко і слухати. Отже, ми стояли на холодній башті, а Гален розповідав.
— Я був майстром Скіллу в цьому замку сімнадцять років. До цього я таємно навчав невеликі групи і виганяв тих, хто не подавав жодних надій. У ті часи Шістьом герцогствам було достатньо купки тих, хто володів Скіллом. Я навчав лише найздібніших і не гаяв часу на бездарних і недисциплінованих учнів. За останні п’ятнадцять років я нікого не навчив Скіллу. Але настали важкі часи. Острів’яни нападають на наші береги і «перековують» наших людей. Король Шрюд та принц Веріті намагаються захистити нас за допомогою Скіллу. Вони докладають великих зусиль і досягають значних успіхів, хоч простолюдини навіть не здогадуються про це. Запевняю вас, що в острів’ян немає жодних шансів протистояти тим умам, яких я вчив. Вони здобули кілька дрібних перемог, бо ми не були готові. Але їм не побороти ту силу, яку створив я!
Його безбарвні очі загорілися, він підніс руки до небес і надовго замовк. Гален дивився вперед, наче живився силою з небес. Потім повільно опустив руки.
— Я це знаю, — тихіше продовжив він. — Це я знаю. Їм не побороти тої сили, яку я створив. Але наш король — нехай благословення богів буде вічно з ним — сумнівається в мені. Він мій король, і на все його воля. Він наказав, щоб я знайшов спадкоємця нижчої крові, у якого будуть здібності та воля навчитися Скіллу. Він мусить мати чисті помисли й міцний характер. Я зроблю це, бо така воля короля. Як сказано в легендах, раніше багатьох, хто був наближений до королів, навчали Скіллу для захисту своєї країни. Може, це й правда, а можливо, давні легенди перебільшують. У будь-якому разі мій король наказав мені створити запас тих, хто володіє Скіллом. Тому я спробую.
Гален жодного разу не подивився на п’ятьох дівчат у групі. Це так впадало в очі, що мені стало цікаво, чим вони перед ним так завинили. Я трішки був знайомий із Сереною, бо вона теж навчалася у Федврена, і майже відчував її невдоволення. Хлопець біля мене поворушився, і Гален одразу ж підскочив до нього.
— Нудно, еге ж? Набридло базікання старого діда?
— В мене просто схопило литку, сір, — хлопець намагався виправдовуватись, але це
