Необхідні речі - Стівен Кінг

Він кинувся писати на аркуші, шалено відхекуючись. Через п’ять хвилин після того, як гру «Виграшний квиток» було замкнуто в шафі в кабінеті, Денфорт Кітон уже був у дорозі на Льюїстон у своєму «кадиллаку».

Розділ дев’ятий

1

О дев’ятій тридцять ранку неділі Нетті Кобб накинула на себе пальто й жваво застебнула його. На обличчі в неї було витесано вираз похмурої рішучості. Вона стояла в себе на кухні. Рейдер сидів на підлозі, ніби запитуючи, чи вона дійсно збирається цього разу довести справу до кінця.

– Так, дійсно збираюся, – промовила вона.

Рейдер загупав хвостом по підлозі, ніби підтверджуючи, що він упевнений: вона на це здатна.

– Я приготувала для Поллі прекрасну лазанью і принесу її їй. Абажур замкнено в шафі, і я знаю, що його там замкнено, тож мені не треба повертатися, щоб перевірити, бо я знаю про це в голові. Та психована полячка не триматиме мене заручницею у власному будинку. Якщо побачу її на вулиці, такої прочуханки дам! Я її попереджала!

Вона мусить вийти. Вона мусить і знає про це. Вона не виходила з дому два дні й почала усвідомлювати, що чим довше відкладає, тим важче буде це зробити. Чим довше вона сидить у вітальні з опущеними жалюзі, тим важче буде знову їх підняти. Вона відчувала, як їй у думки заповзає старий збентежений страх.

Тож сьогодні зранку вона прокинулася на світанку – о п’ятій! – і приготувала чудову лазанью для Поллі, саме таку, як їй подобається, з купою шпинату й грибів. Гриби були консервовані, бо вчора ввечері вона не насмілилася вийти на ринок, проте, на її думку, страва все одно виявилася непоганою. Тепер лазанья стояла на столі, верх каструлі вкривала алюмінієва фольга.

Нетті взяла каструлю й рушила через вітальню до дверей.

– Будь гарним хлопчиком, Рейдере. Повернуся за годину. Хіба що Поллі запропонує каву, тоді трохи запізнюся. Але все буде добре. Мені нема про що хвилюватися. Я нічого не робила з простирадлами тієї психованої полячки, а якщо вона до мене чіплятиметься, я їй добрих чортів здійму.

Рейдер серйозно гавкнув, щоб показати, що він розуміє й вірить їй.

Нетті відчинила двері, визирнула на вулицю, нічого не побачила. Форд-стріт була безлюдна, як і будь-яка інша вулиця в маленькому містечку зранку в неділю. Удалечині один церковний дзвін кликав молитися баптистів преподобного Роуза, а інший зазивав католиків отця Бріґгема.

Збираючись з усією можливою сміливістю, Нетті ступила на недільне сонце, поставила каструлю з лазаньєю на сходинку, зачинила двері, замкнула їх. Тоді ключем провела собі по руці, залишаючи тонку червону лінію. Схилившись, щоб підняти каструлю, вона подумала: «Тепер, коли ти пройдеш пів кварталу чи навіть швидше, – почнеш думати, що насправді не замкнула двері. Але ти замкнула їх. Ти відклала лазанью, щоб це зробити. І якщо все одно не віритимеш у це, просто подивися собі на руку й згадай, що дряпнула її своїм ключем… після того, як тим же ключем замкнула будинок. Запам’ятай це, Нетті, і, коли почнуть закрадатися сумніви, усе буде гаразд».

То була чудова думка, і дряпнути себе ключем було чудовою ідеєю. Червоний слід – це щось конкретне, і вперше за останні два дні (та здебільшого безсонні ночі) Нетті справді відчула себе краще. Вона спустилася на тротуар, високо тримаючи голову, стиснувши губи так, що вони аж зникли. Вийшовши на тротуар, озирнулася в обидва боки, чи немає психованої полячки на маленькому жовтому автомобілі. Якби побачила, то підійшла би просто до неї й наказала б дати їй спокій. Проте психованої полячки й сліду не було. Єдиним авто в полі зору був старий помаранчевий фургон, припаркований далі на вулиці, і він стояв порожній.

Добре.

Нетті відчалила до будинку Поллі Чалмерз, а коли напали сумніви, то згадала, що абажур із карнавального скла замкнений, Рейдер його стереже, а вхідні двері також замкнено. Особливо останнє. Вхідні двері замкнено, і їй вистачає лише глянути на червоний слід на руці, що повільно розходився, щоб довести це собі.

Тож Нетті крокувала далі, високо піднявши голову, а коли дійшла до рогу вулиці, то повернула не озирнувшись.

2

Коли та прибамбашена щезла з виду, Г’ю Пріст всівся за кермо помаранчевого фургона, який пригнав з автопарку, де нікого не було, ще о сьомій ранку (він влігся на сидінні, як тільки побачив, що Психована Нетті виходить із дверей). Перемкнув коробку передач на нейтральну й дав фургону повільно і безшумно прокотитися по невеликому схилу до будинку Нетті Кобб.

3

Дверний дзвінок пробудив Поллі з чулого стану, який був не зовсім сном, а радше сповненим сновидінь наркотичним трансом. Вона сіла на ліжку й усвідомила, що халат досі на ній. Коли вона його надягнула? Якусь мить Поллі не могла пригадати, і це її злякало. Тоді дійшло. Біль, який вона відчувала, настав чітко за графіком, і його можна було назвати найгострішим артритичним болем у її житті. Біль пробудив її о п’ятій. Вона сходила в туалет помочитися, тоді усвідомила, що навіть не зможе відірвати собі квачик туалетного паперу, щоб промокнутися. Відтак ковтнула таблетку, накинула халат, сіла в кріслі біля вікна спальні й чекала, доки ліки подіють. У якусь мить, мабуть, відчула сонливість і лягла спати.

Долоні скидалися на грубі керамічні фігури, пропечені настільки, що ледь не тріскають. Біль був одночасно гарячий і холодний, гніздився глибоко в плоті, ніби заплутана мережа отруєних дротів.

Поллі в розпачі підняла руки, ніби в опудала, страшні й деформовані, а тоді внизу знову дзенькнув дзвінок. Поллі тихо й розсіяно скрикнула.

Поллі спустилася сходами, тримаючи долоні перед собою, ніби песик, що сидить і просить смаколика.

– Хто там? – гукнула вона. Голос спросоння був хрипкий, клейкий. Язик на смак нагадував наповнювач для котячого туалету.

– Це Нетті! – долинув голос із-за дверей. – У тебе все добре, Поллі?

Нетті. Господи Боже, що Нетті тут робить, ще й чорти навкулачки не билися, зранку неділі?

– Усе добре! – гукнула Поллі у відповідь. – Мені треба вдягнутися! Відімкни своїм ключем, люба!

Коли вона почула, як ключ Нетті скреготить у замку, Поллі поквапилася назад у спальню. Вона глипнула на годинник на столику біля ліжка й побачила, що чорти вже побилися, до того ж іще кілька годин тому. Прийшла вона зовсім не для того, щоб переодягтися, їй цілком доречно перебувати при Нетті в халаті. Але їй потрібна таблетка. Ще ніколи в житті вона не відчувала потребу в таблетці так гостро, як зараз.

Поллі не знала, наскільки серйозний її стан, доки не спробувала дістати ліки. Пігулки – капсули, якщо точніше – лежали в маленькій скляній мисочці