Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

– Так.

***

Есмонд ніяк не намагався перервати наше з Алісою спілкування, тож ми просиділи вдвох майже до вечора. За цей час я трошки заспокоїлась і була, можливо, не настільки зла, як до того, навіть нормально поїла, але виходити до демона все одно не стала. Він постукав, спитав через двері, чи все в порядку, і я відповіла, що так, але насправді відчувала, що холод поступово бере своє. Серце стискалось від підозр.

Аліса частково розвіяла їх, але я засумнівалась: що, як Есмонд намагається схилити мене до себе, аби потім скористатись в своїх інтересах, просто витягне з мене згоду на щось таке, від чого я в будь-якому разі б відмовилась?

Або, може, мені не його треба боятись?

В книзі чорним по білому написано про зв’язок Есмонда та Люціо де Р’єна, його батька. Питання тільки, чи все, що виведено пером на папері, правда. Адже я поняття не маю, що це за автор, чому він так цікавився біографією саме цього архідемона і старанно записував її, чи Джейсон нічого не переплутав… Ще й неясно, для чого самому Джейсонові раптом знадобилось так за мною бігати! Його-то ніякий договір не спиняє. Що, як він задумав щось лихе?

Та навряд. Джейсон, здається, звичайний демон другого порядку. Поруч з Есмондом він мов блоха, той роздавить його вмить, коли дізнається про щось погане. Не варто підозрювати всіх довкола у найстрашніших гріхах, і без моїх підозр знайдеться чимало проблем!

Зрештою, я лягла спати, вкрилась аж двома ковдрами і дуже швидко заснула. Правда, сон був неспокійним. Мені марилась пустеля, я брела серед пісків у своїй теплій сукні та рукавичках від Емради та відчувала, як градом по спині стікає піт. Та коли нарешті не витримала, зняла рукавички та нахилилась, аби взяти до рук пісок, такий дивовижно білий, виявилось, що він холодний, мов крига.

Мить – і я вже була серед снігів. Віяв вітер, і я зрозуміла, що мене оточує не піщана буря, а справжня хурделиця. Снігом сипануло в обличчя, дрібні колючки впились в тіло…

Я відкрила очі. Було темно і справді дуже холодно. Я відчувала, як крига поступово сковує все довкола. Магія розповзалась довкола мене, затягуючи і підлогу, і стіни, навіть стелю, перетворюючи кімнату в крижаний куб, а я не могла навіть закричати, аби гукнути когось на допомогу. Безпорадно сіпнулась, намагаючись спіймати свою силу за хвіст, якимось чином стримати її, змінити вектор дії, та марно. Нічого не вдавалось.

– Мелісо, – почувся раптом поруч чоловічий голос, – не бійся. Чуєш мене? Не бійся, я поруч. Просто дозволь тобі допомогти.

Есмонд? Мене оточувала крига, тож я не одразу зрозуміла, що він ліг поруч. Десь справа повіяло теплом, ба, навіть жаром, захрустіла ковдра, а тоді у повітря піднялась хмарка пару. Стало одразу сухо, але ще холодніше, бо чоловік відкинув мої покривала вбік.

Протестувати я все ще не могла. Есмонд підсунувся впритул, так близько, що це не можна було назвати пристойним навіть з точки зору демонів, тоді вкрив нас двох ковдрами, обійняв мене руками і хвостом. Я пирснула від лоскоту, коли пухнастий кінчик погладив мене по нозі, і відразу ж затрусилась, уже точно не з власної волі. Тіло реагувало на контраст температур лихоманкою.

– І це треба було так на мене сердитись, щоб довести себе до подібного стану, – долинуло до мене Есмондове бурчання. – Ох ти ж горенько моє, Мелісо…

Він ласкаво погладив мене по животі, і це був не жест зваблення, а щось інтимно-турботливе, мені аж захотілось, мов кішці, завуркотіти у відповідь на такий доторк. Ясна річ, я стрималась, не дозволила собі нічого, що могло б видати мою надмірну до Есмонда прихильність, але трошки розслабилась. І у відповідь на це крига нарешті перестала наростати.

– Мелісо, – прошепотів Есмонд, – ти чуєш мене?

Я мовчала.

– Послухай, давай зараз тимчасово відкинемо всі образи, м? У тебе стихійний викид магії, ти десь втратила над собою контроль. Я за тебе переживаю і не хочу, аби тобі зараз стало ще гірше. Поговори зі мною, будь ласка. Потім можеш знов ображатись, але зараз я маю переконатись в тому, що з тобою все більш-менш добре.

У відповідь я лише тихесенько замичала. Слова відмовлялись зриватись з уст, горло мов скувало кригою. Які вже там розмови.

– Ти не можеш говорити? – нарешті зрозумів Есмонд. – Це через магію?

– Угу, – на це гмикання мені все-таки вистачило можливостей, а от розтулити губи я справді не змогла. Клята магія!

– Догралися, – зітхнув Есмонд. – Гаразд…

Він ще щось пробуркотів собі під ніс, але я не розібрала жодного слова. А після цього підсунувся до мене ще ближче, дарма, що я вважала, ніби це неможливо, і обережно поцілував мене в губи.

Це було несподівано і дуже, дуже палко. Спочатку Есмонд лише ледь відчутно торкався моїх змерзлих губ, але, коли крига скресла, і я змогла розкрити вуста, поглибив поцілунок. Я відчула, як його язик проникає у мій рот, безцеремонно, не чекаючи дозволу, але замість пручатись вигнулась назустріч, ловлячи кожну мить, кожну краплинку його жару.

Есмонд нависнув наді мною, втискаючи мене в змерзле ліжко. Його руки застигли десь на рівні моєї талії, але пальці хутко зминали тонку тканину сорочки, задираючи її все вище і вище. Мить – і одна долоня ковзнула на моє коліно…