Зібрання творів - Кларк Ештон Сміт
Коли він прокинувся, над ним і досі незгасними вогнями горіли світильники, а море за скляною стіною кишіло тими самими чудовиськами, що й раніше, або подібними до них. Але тепер серед трупів, які плавали за склом, побачив юнак оббіловані тіла своїх рабів, які, зазнавши муки від рук острів’ян, були викинуті до підводної каверни, що межувала з в’язницею Фульбри, аби той побачив їх, щойно пробудивсь.
Від цього нового жаского видовища відчув юнак напад нудоти; та поки вдивлявся він у мертві обличчя, бронзові двері з похмурим скреготом розчахнулися навстіж і до в’язниці увійшли вартові. Угледівши, що юнак не спожив ані їжі, ані води, залишених для нього, вони примусили його трохи попоїсти та випити, погрожуючи йому широкими вигнутими клинками своєї зброї, аж поки той скорився. Потому вартові вивели Фульбру з в’язниці та попровадили перед очі короля Ільдрака, до великої зали тортур.
Побачивши золотаве світло, що рівним потоком лилося крізь вікна палацу, та довгі тіні, які відкидали колони й катівські механізми, Фульбра збагнув, що лише нещодавно зазорів світанок. Уся зала була вщерть заповнена юрбою Мучителів та їхніх жінок; скидалося на те, що більшість присутніх спостерігала за тим, як решта, представники обох статей, були заклопотані зловісними приготуваннями. І побачив Фульбра, що зараз праворуч Ільдрака, котрий сидів на високому мосяжному престолі, стояла висока латунна статуя з жорстоким і демонічним обличчям, подібна на якогось безжального бога підземного світу.
Вартові виштовхали Фульбру наперед. Ільдрак коротко привітався з ним, і по словах вітання на його губах затрималася та сама лукава й підступна посмішка, яка їм передувала. А коли Ільдрак замовк, латунна подобизна й собі заговорила. Голосом, повним скрипучих і металевих тонів, звернулася вона до Фульбри мовою Йоросу та заходилася детально змальовувати розмаїті пекельні тортури, яким його мали піддати того дня.
Коли статуя замовкла, вухо Фульбри вловило тихенький шепіт; озирнувшись, юнак побачив коло себе вродливу дівчину, яка зустрілася йому вчора в підземних коридорах. І, схоже, не помічена Мучителями, дівчина та мовила до нього:
— Будь відважний і хоробро витримай усе, що тобі заподіють, адже до початку наступної днини, якщо це буде можливо, я постараюсь влаштувати тобі втечу.
Підбадьорило Фульбру це запевнення дівчини, й здалося йому, що зараз вона ще вродливіша, ніж була раніше, і що очі її дивилися на нього з ніжністю; й, на власний подив, відчув юнак, що у серці його воскресли подібні, наче близнюки, прагнення жити і кохати. Це відчуття наснажило його перед лицем усіх тих тортур, які приготував для нього Ільдрак.
Про те, що коїли з Фульброю для ницої втіхи короля Ільдрака та його підданців, не годиться розповідати надто докладно, адже мешканці острова Уккастроґу винайшли незліченну кількість вигадливих і витончених тортур, за допомогою яких вони могли сплюндрувати усі п’ять відчуттів катованого, ба навіть і мозок, доводячи його до крайностей, жахливіших за безум, й могли забрати найкоштовніші скарби спогадів і залишити на їхньому місці невимовну мерзоту.
Хай там як, а того дня мучителі не доводили Фульбру своїми тортурами до межі. Але вони діймали його слух какофонією звуків: лихими посвистами флейт, від яких кров у його серці холола та застигала, глухим гуркотом литавр, який, здавалось юнакові, болісним щемом відлунює у всіх його тканинах, гуком тамбуринів, від якого йому викручувало кістки. Тоді вони примусили його вдихати чад, що здіймався з жаровень, на яких спалювали висушену жовч драконів разом із адипоциром215 мертвих канібалів і сморідною деревиною. Коли вогонь згас, його кати окропили гарячі жарини розтопленим жиром кажанів-вампірів, і Фульбра, неспроможний більше витримувати той сморід, знепритомнів.
Опісля з нього зняли королівські шати та зав’язали навколо його стану шовковий пасок, який щойно вимочили у кислоті, нищівній лише для людської плоті; й повільно роз’їдала кислота Фульбрине тіло, пропікаючи шкіру та проймаючи його нескінченними нападами гострого болю.
Згодом, аби не вбити Фульбру, Мучителі зняли з нього пасок, а тоді принесли створінь завдовжки з лікоть, які скидалися на змій, проте від голови до кінчика хвоста були вкриті цупкими чорними волосинами, наче якась гусінь. Істоти ті міцно обвилися навколо рук і ніг Фульбри; і хоч охоплений відразою юнак нестямно хапав їх руками, силкуючись відчепити від себе, та все намарно; ті створіння тим часом усе сильніше стискали свої кільця, й волосинки, що вкривали їхні тіла, почали пронизувати юнакові кінцівки мільйоном крихітних голок, аж поки той зайшовся криком агонії. Коли ж йому забракло повітря і вже не годен він був кричати, кати змусили тих гадів послабити хватку, загравши їм на сопілці млосної мелодії, таємниця якої була відома острів’янам. Змійки відпали від Фульбри та відповзли від нього, але червоні сліди їхніх кілець лишились на його кінцівках, а навколо стану роз’ятрено палало залишене паском тавро.
Зі страхітливою зловтіхою спостерігали король Ільдрак і його підданці за цими мордуваннями, адже саме у таких речах знаходили вони радість і саме такими видовиськами прагли вгамувати свої жорстокі темні пожадання. Однак, побачивши, що Фульбра вже не може витримати тортур, і бажаючи продовжити їх на багато прийдешніх днів, Мучителі відвели його назад до в’язниці.
Лежав юнак у своїй камері, нетямлячись від пережитого жахіття й охоплений палючим болем. Та попри все, не прагнув він милосердної смерті, адже сподівався, що дівчина прийде, як обіцяла, й звільнить його з неволі. Довго тягнулися години, сповнені напівмаревної нудьги; й ввижалося Фульбрі, що світильники, полум’я яких тепер жахтіло багрянцем, заливають йому очі потоками пролитої крові; здавалося, немов і мерці та морські чудовиська за скляною стіною плавали в тій крові. А дівчина не приходила, і Фульбру почав охоплювати розпач. Та ось нарешті почув юнак, як двері в’язниці тихенько, без різкого брязкоту, з яким вони звіщали про прихід його наглядачів, прочинилися.
Обернувшись, він побачив дівчину, яка нишком підкралася до його лежака та здійняла палець, закликаючи до тиші. Тихим шепотом повідала вона, що її задум зазнав невдачі, але наступної ночі їй вже напевне вдасться обпоїти вартових сон-зіллям і дістати ключа від зовнішньої брами; і що тоді Фульбра зможе втекти з палацу до невеличкої потайної бухти, на березі якої для нього вже готовий човен із запасами води та харчу. Вона благала його витримати ще один день Ільдракових тортур, і на це юнак волею-неволею погодився. Й гадалося йому, що дівчина закохалась у нього, адже вона так ніжно погладжувала його розпашіле від жару чоло та натирала його кінцівки, котрі палали від пережитих мордувань, якоюсь маззю, що тамувала біль. Здавалось юнакові, що співчуття в її лагідних очах викликане дечим більшим, аніж просто жалем до нього. Тож Фульбра повірив дівчині, ввірив їй свою долю та скріпився духом супроти усіх жахів прийдешнього дня. Дівчину звали Ільваа, її мати була з Йоросу і вийшла заміж за одного з лихих острів’ян, віддавши перевагу осоружному шлюбному союзу перед Ільдраковими ножами для знімання шкіри.
Надто швидко дівчина
