Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

сумління за подружню зраду. Видатний психолог Жане вилікував його, навіявши йому гіпнотично присутність дружини, що з’явилася перед Ашіллем у його галюцинаціях і врочисто його вибачила. Каррас кивнув. Так, навіювання могло б спрацювати і з Реґаною. Але не через гіпноз. Це вже випробовували в клініці Беррінджера. Протидійним навіюванням для Реґани, подумав він, могло стати те, на чому постійно наполягала її мати. Ритуал екзорцизму. Реґана знала, що це таке і якого можна очікувати ефекту. Її реакція на святу воду. Вона прочитала про це в одному з розділів книжки, і в цьому ж розділі були описи успішних екзорцизмів. Це може спрацювати! Справді, може! Але ж як тоді дістати дозвіл із церковної канцелярії? Як надати всі свідчення, не згадуючи про Деннінґза? Каррас не міг би збрехати єпископові. Які ж тоді в нього є достатньо переконливі факти? Його скроні почали пульсувати від головного болю, і Каррас поторкав рукою чоло. Він знав, що йому треба виспатися. Але не міг собі цього дозволити. Не зараз. «Які ж факти? Плівки в інституті? Що міг там знайти Френк? Чи там було хоч щось, варте цих пошуків? Ні. Хоча хтозна? Реґана не змогла відрізнити святу воду від води з-під крана. Точно. Але ж, якщо вона нібито читала мої думки, чому тоді вона не вловила цієї різниці?» Каррас знову приклав руку до чола. Головний біль. Плутанина в думках. «Годі вже, малий! Хтось помирає! Прокинься!»

Повернувшись до своєї кімнати, Каррас подзвонив до інституту. Френка не було. Він замислено відклав слухавку. Свята вода. Вода з-під крана. Щось тут є. Він розгорнув «Ритуал» на сторінці з настановами для екзорцистів: «…злі духи… оманливі відповіді… може здатися, що вражений недугою зовсім не одержимий». «Чи це воно?» — подумав Каррас. Але відразу нетерпляче відігнав цю думку геть. «Про яку чортівню ти говориш? Які ще “злі духи”?»

Він різко згорнув книжку й знову почав переглядати медичні карти, гарячково й поспіхом шукаючи там бодай щось таке, що допомогло б йому виправдати необхідність екзорцизму. «Ось дещо. Жодного попереднього прояву істерії. Це вже щось. Хоч і слабенький доказ. Там ще щось було, — згадав він, — якась невідповідність. Що ж це було?» Він пригадав. «Не надто переконливо. Але хоч щось». Він подзвонив Кріс Макніл. Вона була заспана.

— Вітаю, отче.

— Я вас розбудив? Вибачте.

— Нічого, отче, усе гаразд. Справді. То в чому річ?

— Кріс, де б я міг знайти цього?.. — Каррас провів пальцем по карті. Зупинився. — Лікаря Клайна, — сказав він, — Семюела Клайна.

— Лікаря Клайна? Та він тут, зразу за мостом. У Росслині.

— Там, де медична клініка?

— Так, саме там. А що сталося?

— Прошу йому зателефонувати й сказати, що до нього прийде лікар Каррас і що я хотів би подивитися на електроенцефалограму Реґани. І не забудьте сказати, що прийде лікар Каррас.

— Зрозуміло.

Повісивши слухавку, Каррас відчепив свою колоратку, зняв сутану й чорні штани, перебрався швиденько в штани кольору хакі та светр, накинувши зверху чорний священицький плащ. Але коли поглянув на себе в дзеркало, насупився й подумав: «Священики й поліцаї! Як не приховуй, але їх відразу можна розпізнати». Каррас зняв плаща, скинув черевики й взувся в єдину свою пару взуття, що не була чорна, а саме в білі потерті тенісні туфлі «Треторн».

Він швидко поїхав автом Кріс до Росслину. Чекаючи на М-стрит перед мостом Кі-бридж, коли спалахне зелене світло, він подивився ліворуч і побачив Карла, що висідав із чорного седана, припаркованого перед крамницею спиртних напоїв «Діксі».

Водієм машини був Кіндермен.

Змінилося світло. Каррас розігнав авто, завернув на міст, а тоді подивився в дзеркальце заднього огляду. Чи вони його бачили? Він думав, що ні. «Але що вони там робили разом? Чи це було якось пов’язане з Реґаною? — стурбовано подумав він. — З Реґаною і?..»

Забудь про це! Усе своєю чергою!

Він припаркувався біля медичної клініки й піднявся вгору сходами до офісів лікаря Клайна. Лікар був зайнятий, але якась медсестра вручила Каррасові енцефалограму, і вже невдовзі він стояв у маленькій кабінці, поволі розкручуючи пальцями довгу вузеньку стрічку розграфленого паперу.

Прийшов Клайн, ковзнувши оком по вбранню Карраса.

— Ви лікар Каррас?

— Так.

— Сем Клайн. Радий вас бачити.

Вони обмінялися потисками рук, і Клайн запитав:

— Як там дівчинка?

— Трохи краще.

— Радий це чути. — Каррас знову придивився до стрічки, і Клайн долучився до нього, проводячи пальцем по хвилястому графіку. — Ось тут, бачите. Усе дуже регулярно. Жодної флюктуації, — зазначив він.

— Так, я це бачу. Дивно.

— Дивно? Як це?

— Ну, враховуючи те, що ми маємо справу з істерією.

— Що ви маєте на увазі?

— Та я не знаю, як добре це досліджено, — відповів Каррас, розкручуючи й далі паперову стрічку, — але один бельгієць на ім’я Ітека виявив, що істерія може спричиняти доволі дивні флюктуації на енцефалограмі: ледве помітний, але завжди однаковий рисунок. Я шукав його тут, але ніде не бачу.

Клайн ухильно буркнув:

— Навіть так.

Каррас перестав розкручувати стрічку й подивився на нього.

— Коли ви робили енцефалограму, хвороба вже була в гострій стадії, чи не так?

— Я б сказав, що так. Так. Так, безумовно.

— Ну, але ж чи не дивно тоді, що результат виявився таким досконалим? Навіть здорові пацієнти можуть інколи впливати на хвилі головного мозку, принаймні в межах нормального діапазону, а хвороба Реґани була в стані загострення, тож можна було очікувати побачити бодай якісь флюктуації. Якщо…

— Лікарю, місіс Сіммонз починає втрачати терпець, — урвала їхню бесіду медсестра, прочиняючи двері.

— Гаразд, іду, — сказав їй Клайн. Медсестра квапливо побігла назад, а він рушив до виходу в коридор, але тоді озирнувся, схопившись рукою за одвірок. — Ось вам і приклад істерії, — іронічно прокоментував він. — Вибачте. Мушу бігти.

Він причинив за собою двері. Каррас чув, як він ішов коридором, тоді відчинив якісь двері й сказав:

— Ну, то як ви почуваєтеся нині, місіс?.. — Двері зачинилися, тож решти речення Каррас не почув. Він іще раз пильно обстежив енцефалограму, а коли закінчив, скрутив стрічку й закріпив гумкою, а тоді віддав медсестрі в реєстратурі. Ще щось. Щось таке, що він міг би навести єпископові як доказ, що Реґана не мала жодної ознаки істерії, а отже, цілком могла бути одержима. Але, з другого боку, енцефалограма не пояснювала ще однієї загадки: чому не було флюктуацій, узагалі жодної?

Каррас поїхав назад до будинку Кріс, але, зупинившись на перехресті Проспект-стрит і Тридцять п’ятої, він аж заціпенів за кермом: на водійському сидінні авта, припаркованого під єзуїтським гуртожитком, побачив Кіндермена,