Гра престолів - Джордж Мартін

Він відчув, як Кетлін затремтіла у його обіймах. Її пошматовані руки вчепилися у нього.

— Знайдеш… — запитала вона, — і тоді що, коханий?

«Тоді почнеться найнебезпечніше» — сказав собі Нед.

— Джерелом правосуду в державі є король, — мовив він. — Коли я дізнаюся правду, то муситиму піти до короля.

«І молитися, щоб він залишився таким, як я сподівався» — додав Нед про себе, — «а не перетворився на те, чого я боюся».

Тиріон III

— То ви вже певно мусите їхати? — запитав князь-воєвода.

— Конче певно, пане Мормонте, — відповів Тиріон. — Мій брат Хайме непокоїтиметься. Може навіть забрати в голову, що ви вмовили мене вдягти чорне.

— Якби ж я міг. — Мормонт ухопив крабову клішню і хряснув нею в кулаці. Незважаючи на старість, князь-воєвода зберіг у руках силу справжнього ведмедя. — Ви хитромудра людина, Тиріоне. Такий, як ви, нам на Стіні став би у пригоді.

Тиріон вишкірився.

— Тоді я накажу повизбирувати карликів з усього Семицарства і надіслати їх вам, пане Мормонте.

Поки всі реготали, він висмоктав м’ясо з однієї крабової ноги і взявся до іншої. Краби, свіжі й соковиті, приїхали цього ранку зі Східної Варти у діжці зі снігом.

Єдиний за столом, хто не зізволив бодай всміхнутися, був пан Алісер Терен.

— Ланістер із нас глузує.

— З вас — так, пане Алісере, — відповів Тиріон.

Цього разу сміх навколо столу був якийсь збентежений. Теренові чорні очі застигли на Тиріоні, палаючи ненавистю.

— Чи не забагато ви маєте панської пихи, як для півпанського зросту? Може, вийдемо надвір і поглузуємо сам на сам?

— Навіщо? — запитав Тиріон. — Краби ж тут.

На це решта товариства знову зареготалася. Пан Алісер підвівся, стиснувши губи тонкою рискою.

— Ану виходьте і жартуйте зі зброєю в руці.

Тиріон кинув оком на свою правицю.

— Чом би й ні, пане Алісер. В мене саме і зброя є — приміром, виделка для крабів. Почнемо двобій?

Він скочив на стільця і почав штрикати пана Алісера у груди крихітною виделкою. Баштову світлицю затопив регіт. Князь-воєвода зі сміху пирснув на всі боки шматочками крабового м’яса і трохи не задихнувся. Навіть його крук гучно закаркав з-над вікна: «Двобій! Двобій!»

Пан Алісер Терен вийшов з кімнати такий прямий і напружений, наче йому хтось встромив кинджала у дупу.

Мормонт усе ще боровся зі сміхом, який його душив. Тиріон гепнув воєводу по спині.

— Переможцеві належить здобич! — оголосив він. — Тож я забираю Теренову частку крабів собі.

Нарешті князь-воєвода спромігся заспокоїтися.

— Ви хитре створіння, але дарма так задираєтеся до нашого пана Алісера, — дорікнув він Тиріонові.

Тиріон всівся і ковтнув вина.

— Якщо людина малює ціль для лучників просто в себе на грудях, зрештою хтось та пустить у неї стрілу. Я бачив мерців, веселіших за вашого пана Алісера.

— Даруйте, насправді він досить дотепний, — заперечив великий шафар Нічної Варти Бовен Марш, чолов’яга з себе круглий та червоний, мов буряк. — Чули б ви, які він дає прізвиська хлопцям у навчальному дворі!

Тиріон і справді чув деякі з тих прізвиськ.

— Б’юся об заклад, хлопці вигадали дещицю і для нього, — відповів він. — Та оббийте ж очі від льоду, панове-добродії! Панові Алісеру Терену радше личить вигрібати лайно зі стаєнь, аніж навчати юних воїнів Варти.

— Стайнярів у Варті не бракує, — пробурчав пан Мормонт. — Зараз нам інших і не присилають. Стайнярів, дрібних злодюжок та ґвалтівників. Пан Алісер — помазаний лицар, один із небагатьох, які вдягли чорне, поки я тут воєводою. Він хоробро бився при Король-Березі.

— Та не на тому боці, — сухо відзначив пан Яремія Рикер. — Кому знати, як не мені — я стояв на мурі поруч із ним. Тайвин Ланістер дав нам пречудовий вибір: вдягти чорне або стирчати головами на кілках ще до заходу сонця. Не сприйміть за образу, Тиріоне.

— Жодної образи, пане Яреміє, жодної. Панотець страшенно полюбляють чіпляти на кілки чиїсь голови, особливо тих людей, які його дратують. Таке шляхетне обличчя, як ваше, напевне прикрасило б міські мури над Король-Брамою. Ви могли б пишатися собою.

— Красно дякую, — мовив пан Яремія з кривою усмішкою.

Князь-воєвода Мормонт відкашлявся.

— Мені спала на думку недобра підозра, Тиріоне, що пан Алісер частково має рацію. Ви таки глузуєте з нас і нашої шляхетної справи.

Тиріон знизав плечима.

— З усіх нас треба глузувати час від часу, пане Мормонте, щоб не дозволяти занадто бундючитися. Ще вина, будьте ласкаві.

І він простягнув свого келиха. Поки Рикер наливав, Бовен Марш мовив:

— Як на такого малого чоловічка, ви маєте немалу спрагу.

— О ні, я вважаю пана Тиріона дуже великою людиною, — мовив маестер Аемон з дальнього кінця столу. Він казав дуже тихо, проте старшина Нічної Варти разом замовкла, щоб чути древнього і шанованого старця. — Серед нас, на цьому краю землі, сидить справжній велетень.

Тиріон відповів йому дуже поштиво:

— На протязі життя мене різно кликали, ласкавий пане, та дуже рідко — велетнем.

— І все ж, — наполягав маестер Аемон, втупивши свої затуманені, білі, як молоко, очі в Тиріонове обличчя, — я вважаю вас велетнем.

Уперше Тиріон Ланістер не знайшов слів у відповідь. Він тільки й спромігся, що схилити голову і сказати:

— Ви занадто добрі до мене, маестре Аемоне.

Сліпий посміхнувся. Він був зовсім малий, зморшкуватий, без жодної волосини, такий висохлий за століття свого життя, що маестерський ланцюг з ланок різних металів вільно теліпався в нього на шиї.

— На протязі життя мене різно кликали, ласкавий пане, — відповів він, — та дуже рідко — добрим.

Цього разу серед загального сміху першим пролунав Тиріонів.

Значно пізніше, коли нагальна справа втамування голоду була вирішена, і решта старшини пішла собі, Мормонт запросив Тиріона до крісла біля вогню і келиха оковитої з прянощами — такої міцної, що в того на очі викотилися сльози.

— Так далеко на півночі королівський гостинець буває небезпечним, — мовив князь-воєвода, щойно вони ковтнули з чарок.

— При мені Джик та Моррек, — відповів Тиріон, — і Йорен теж їде на південь.

— Йорен сам-один, того не досить. Варта дасть вам супровід до Зимосічі, — мовив Мормонт