Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Перед тим, як він встиг зв'язати їй руки, вона встромила ніж йому в стегно. Гостре лезо зачепило кістку. Лаючись, він, в кінцевому рахунку, заволодів її руками, пришпиливши їх до її боків.

Сльози жаху та безнадії палили їй очі. Їй доведеться померти тут, посеред кладовища, не побачивши знову Тома. У цей момент це було єдиним, що здавалося важливим. Він ніколи не дізнається, що з нею трапилося. Вона ніколи не зможе сказати йому, як сильно його любить.

Солдат різко висмикнув ножа з своєї ноги. Вона задихалася від ридань, все було втрачено для неї.

Перш ніж чоловіки змогли порізати її на частини, що, як вона припускала, вони неодмінно зроблять, з'явився хтось з ліхтарем. Це була жінка. У неї в руці крім ліхтаря було щось ще. Вона підійшла до Дженсен, і, насупившись, взяла ситуацію під контроль.

— Тихо — сказала вона чоловікові, який, тихо лаючись, тримав свою закривавлену руку.

— Сучка розпорола мені руку.

— А мені ногу! — Додав інший чоловік.

Жінка кинула погляд на тіла, що лежали поблизу.

— Схоже, вам пощастило.

— Не сумніваюся. — У кінцевому рахунку, пробурчав чоловік, утримуючий Дженсен, явно відчуваючи незручність під її суворим поглядом. Він передав жінці ножа Дженсен.

— Вона розрізала мою руку майже на дві частини! — Втрутився інший, незадоволений байдужістю жінки до їхнього болю. — Вона повинна заплатити.

Жінка спрямувала на нього спопеляючий погляд.

— Ваше єдине призначення служити цілям Ордена. Яку користь зможеш ти внести в цю службу, якщо ти каліка? Зараз же заткнись або я точно не буду брати до уваги твоє зцілення.

Коли він схилив голову в німій згоді, жінка, врешті-решт, відвернулася і направила свою увагу на Дженсен. Піднявши ліхтар, вона подивилася на обличчя Дженсен. І тоді Дженсен побачила, що та тримала в руці: книгу. Ймовірно вона забрала якусь книгу з таємної бібліотеки.

— Вражаюче — сказала жінка так, ніби говорила сама собі, одночасно вивчаючи очі Дженсен. — Ти права щодо мене і ще щодо мого дару.

Дженсен зрозуміла, що жінка була чаклункою, ймовірно однієї з Сестер Джегана. Їй не могла заподіяти шкоду сила цієї жінки або будь-кого, хто володіє магією, але за даних обставин це зовсім не означало, що вона не є небезпечною. Зрештою, їй не потрібна магія, щоб наказати солдатам убити її.

Жінка взяла ніж і почала розглядати руків'я. Її брови нахмурилися, коли вона зрозуміла значення витіюватої літери «Р», вигравіруваної на срібній ручці, це був знак, що символізував дім Ралів.

Жінка подивилася на Дженсен очима, які наповнилися зловісним розумінням. Раптово вона впустила ніж. Він встромився в землю біля її ніг. Її обличчя здригнулося, ніби від болю. Безмовні солдати обмінялися стурбованими поглядами.

Коли вона знову підняла погляд, її обличчя було мертвенно блідим.

— Так, так. Невже Дженсен Рал? — Її голос звучав інакше. Це був низький і загрозливий чоловічий голос.

Дженсен насупилася.

— Ви знаєте мене?

— О так дорога, я знаю тебе, — сказала жінка низьким скрипучим голосом. — Здається, я пригадую, ти клялася мені вбити Річарда Рала.

Тепер Дженсен зрозуміла. Це був Імператор Джеган, який дивився на неї очима цієї жінки. Джеган був соноходцем. Тільки йому були під силу такі, виглядаючі неймовірно, речі.

— І що сталося з твоєю обіцянкою? — Запитала жінка не своїм голосом. Її руху були схожі на ляльку і здавалося, завдавали їй болю.

Дженсен не знала, з ким розмовляє, з Джеганем або з чаклункою.

— Я зазнала невдачі.

Губи жінки іронічно скривилися.

— Потерпіла невдачу.

— Вірно. Зазнала невдачі.

— А що з Себастяном?

Дженсен сковтнула.

— Він помер.

— Помер. — Промовила вона монотонно. Жінка підійшла ближче і підняла голову Дженсен, свердлячи її розгніваним поглядом.

— І як же він помер, люба?

— Зробивши це воїми власними руками.

— І чому такий чоловік, як Себастян, покінчив життя самогубством?

Дженсен хотіла зробити крок назад, але вже і так вдавилася в груди величезного солдата.

— Я думаю, це було його рішенням, він казав, що більше не хоче бути стратегом імператора. Можливо, він усвідомив, що його життя було розтрачене даремно.

Жінка пильно дивилася, але нічого не говорила.

Дженсен глянула на м'яко блискаючу золотом книгу, яку жінка тримала в одній руці з ліхтарем. Дженсен змогла розібрати лише напис на потертому корінці. Назва говорила: «Книга Зниклих Тіней».

Всі обернулись на шум. Ще більше чоловіків повільно волокли інших бранців. Коли вони підійшли до світла, серце Дженсен впало. Величезні солдати волокли Енсона, Оуена і його дружину, Мерілі. Всі троє були в крові.

Жінка нахилилася і підняла ножа Дженсен.

— Його превосходительство вирішило, що він зможе використати цих людей для загального блага. Привести їх з собою.

Ніккі пригальмувала і повернулася в той бік, звідки її окликнули по імені. Це був Натан. Енн по п'ятах слідувала за ним. На кожен широкий крок Натана Енн, щоб не відставати, доводилося робити своїх в три рази більше.

Їх кроки луною відбивалися від жовто-золотистого і коричневого мармуру підлоги порожнього передпокою.

Досить простий зал належав особливій?? частини палацу, яка відносилася до особистих володінь Лорда Рала, якою могли користуватися тільки прислуга, наближені особи і, звичайно, Морд-Сіт. Це був другорядний неприкрашений прохід, без усяких домагань на розкіш.

У своєму скромному сірому платті, застебнутому до самого горла, Енн виглядала точно так само, як в той самий момент, коли вона прийняла на виховання Ніккі ще дитиною.

Низенька і компактна, немов щільна