💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Читаємо онлайн Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік
хмикнув, не знаючи, як ще підтримати розмову. На щастя, її підтримувати не довелося. У двір зайшли двоє вартових, які вели під руки замурзаного як нещастя Гібді.

— Ну, ось і я! — буркнув іронічно гном, намагаючись не дивитися у вічі товаришу.

— Сподіваюся, такого більше не повториться? — буркнув Мостір, підозріло дивлячись на чаклуна.

— Не повториться, даю слово за себе й за нього. У розрахунку, пане Мостіре?

— У розрахунку. Можете бути вільні, — відповів на запитання Фалміна Мостір, у той час, як бранця розв’язали і віддали усі особисті речі — сокиру та дорогий плащ.

Фалмін мовчки розвернувся, заскочив в сідло, подав руку коротуну, який із перекривленою пикою стояв біля коня. Коли той опинився в сідлі, Фалмін махнув рукою командиру і рушив із двору.

— Шваку привіт не передавай, — гукнув на прощання, від чого Мостір голосно та щиро засміявся.

Як тільки кінь звернув із вулички в провулочок, Фалмін не витримав, розвернувся півоборотом в сідлі, подивився на гнома поглядом, який не потребував коментарів. Рудобородий сплюнув, але відповідати не поспішав.

— Взагалі-то я чекав іншого пояснення, окрім мовчання. — просичав Фалмін, у якого почав псуватися і до того поганий настрій, — Якого дідька ти побився з кузеном Швака, при цьому якимось чарівним чином підпалив його сарай?

Гном підвів погляд, але знову подивився на вистлану вздвовж головної вулиці бруківку, по якій спокійно цокотів кінь.

— Випити є? — спитав пригнічено. Замість відповіді отримав мовчання. Тоді покопирсався у в’юках, знайшов там пляшку сливового і почав пити з горла. Мучила його страшна спрага.

— Цей покидьок кричав щось про карликів, вирішив, що я один із них. Клянуся тобі, першим бійку почав він. — сказав гном, якому наливка трішки розв’язала язика, — А сарай не я підпалив, а троє гномів із місцевої гільдії, яких він також встиг образити.

— А ти, значить, збоку стояв? — не витримав Фалмін.

— Не повіриш, — гном зобразив кислу гримасу, — Стояв на шухері.

– Ідіот.

— Не заперечую.

Гном подивився направо й побачив будівлю з дуже видною та красивою вивіскою, на якій червоними літерами було написано лише одне слово — «Laenne», що з ельфійської означало «Величчя».

— Фалміне, а ми точно сюди? Це ж найдорожчий бордель-трактир у місті!

Чаклун мовчки зліз з коня, взяв із собою якусь маленьку скриньку, дістав щось із в’юків і попрямував до сходів, які вели всередину гарно вбраної будівлі із величезними вікнами. Гібді, весь такий зацікавлений, поправив свою потріпану куртку й дременув за Фалміном.

Всередині було неперевершено, принаймні на манір людей. Однак якби в Гібді запитали, як має виглядати Сад Насолод, то він би назвав «Дикого Вепра» із Кагака, де по п’ятницях розливали безкоштовне хмільне пиво, а хвойди брали вдвічі меншу плату.

Але, варто визнати, що великі, прикрашені зали та красиво вбрані, а головне, чисті повії «Величчя» також були непоганими.

— Любчику, не хочеш розважитись? — запитала солодко рудоволоса красуня, підійшовши близько до Гібді і оповивши його шию своїми білесенькими руками. Це одразу говорило про її професіоналізм: яка ж нормальна жінка підійде до гнома і запропонує йому ніч любові, окрім тих, які отримують за це шалені кошти.

— Ні, він тут у важливій справі, — відповів замість нього Фалмін, саме підіймаючись на другий поверх.

Гном награно важко зітхнув, поклонився двом дівчатам, пообіцявши невдовзі повернутися, після чого погнався за товаришем, який зник з поля зору. По-правді, Гібді ніколи не розділяв пристрасті деяких гномів, які полюбляли розважатися із людськими жінками. Він був так званим концерватором, який вважав, що лише гномка може впустити в свою шахту гнома, а тим паче народити від нього дитину.

— Отож, слухай мене, — розпочав Фалмін, поки вони підіймалися сходами, — щоб зараз не сталося, зробиш ти так, як я скажу. У мене є важливі справи в столиці, але тобі зі мною не можна.

— Я не…

— Стули писок і не перебивай, — рикнув Фалмін, від чого Гібді і справді замовк. Не любив він того голоса, який зараз був у друга. — Як я і казав, є справи в столиці. Ти повинен перебути в наших спільних знайомих із Норенгарда. Зрозумів, про кого я?

Гібді мовчки кивнув, збагнувши, навіщо чаклун не оголошує імен та назв. Якщо на Фалміна й Ельгіду ведеться полювання, то й стіни можуть мати вуха.

— Я прибуду туди невдовзі після тебе. Зрозумів?

— Зрозумів.

— Ось і добре.

Вийшовши на другий поверх, вони рушили вздовж рядів зачинених дверей. Фалмін, не зупиняючись, підійшов до однієї з них, натиснув на ручку й увійшов всередину. Гном на мить затримався, поглянувши на золотисті вази й кришталеві фужери, які стояли на стійці біля кожної кімнати.

«Хм, потрібно буде позичити в них трішечки коштовностей, — подумав повністю серйозно Гібді».

Він також зайшов до кімнати, де, якби не невеличка свічечка, панувала б суцільна темрява. Попереду за столом побачив Фалміна, який сів на стілець, а напроти сиділа персона, обличчя якої закривала чорна, всіяна діамантами вуаль. Гібді одразу звернув увагу на браслет, який висів на лівій руці незнайомої особи. То була прикраса із драконячої кістки та декількома десятками маленьких різнобарвних камінчиків, які загадково мерехтіли в слабенькому світлі свічки. Такі робили лише справжні гномські ювеліри.

Побачивши, що його чекають, Гібді зачинив

Відгуки про книгу Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: