Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

„Ласкаво просимо до королівського люксу,“ — з похмурою іронією подумав він, відчиняючи двері.

Кейт проминув невеликий передпокій з комірчиною для особистої прислуги (якої ні в нього, ні в Джейн не було) і ввійшов до панської кімнати. Назвавши її королівським люксом, він іронізував лише почасти. За мірками цього світу і цього часу, кімната, як на готельний номер, справді була розкішна — простора, затишна, охайна, з дорогими меблями й широким ліжком під балдахіном. Всі стіни в кімнаті були завішані ґобеленами, підлога встелена килимами, а на вікнах висіли прозорі фіранки й оксамитові штори. Кейт платив за неї по златому на день — дуже великі гроші, але не шкодував про це. Вони з сестрою були з заможної родини і змалку звикли жити в комфорті.

Частину кімнати було відокремлено розсувною перегородкою, і звідти долинало хлюпання води та дівчаче хихотіння. Кейт не стримався й на секунду зазирнув у щілину між двома секціями. Він побачив сестру, що сиділа у великих ночвах, наповнених водою, а роздягнена догола покоївка, молоденька дівчина на ім’я Елішка, мила їй голову. Джейн гладила рукою пружні сідниці дівчини, а та нітрохи не протестувала і тільки посміювалася.

Зніяковілий Кейт зрозумів, що його поява залишилася непоміченою. Він тихесенько повернувся назад і гучно хряснув дверима. Хихотіння миттю урвалося.

— Джейн, це я, — сказав Кейт. — Ти миєшся?

— Так, — озвалася сестра. — Зачекай, скоро закінчу.

— А я нікуди не поспішаю.

Він пройшов у інший кінець кімнати, стягнув з себе камзол і присів у крісло поруч зі столиком, на якому стояла таця з рештками вечері. Джейн майже не скушувала смаженого м’яса, тушкованих грибів та вина, зате з’їла овочевий салат і всі фрукти — у вазі залишилася одна ягода полуниці. Кейт узяв її й кинув собі до рота.

Хвилин за десять хлюпання припинилося, а незабаром з-за перегородки вийшла Джейн, від шиї до п’ят закутана в простирадло. Слідом за нею з’явилась покоївка, на ходу осмикуючи поспіхом одягнену сукню. Вона привітала Кейта шанобливим поклоном, він кивнув їй у відповідь.

— Довго ж тебе не було, — зауважила Джейн. — Я вже почала сподіватися, що ти повернешся з гарними новинами. Але з виразу твого обличчя бачу, що це не так.

— На жаль, не склалося, — підтвердив Кейт. — Добре хоч те, що мене не заарештували. Ти не думала про таку можливість?

— Думала. І, між іншим, переживала. А потім збагнула, що якби тебе кинули за ґрати, то вже давно прийшли б і за мною.

Ясна річ, вони говорили анґлійською і могли не боятися, що покоївка зрозуміє їх. Тільки треба було уникати власних імен та назв.

— Якщо хочеш помитися, — сказала Джейн, умостившись на стільці, — то вода ще гаряча. Чи ти гребуєш?

— Ні, просто не хочу. Дуже втомився.

— Що ж, воля твоя, — знизала сестра плечима і вже слованською додала: — Чого ти чекаєш, Елішко?

— Перепрошую, пані, — похопилась покоївка, взяла гребінець і стала розчісувати вологе Джейнине волосся.

Кейт задумливо дивився на обох дівчат, які час від часу, ніби ненароком, лагідно торкалися одна до одної й обмінювалися відповідного змісту поглядами. Покоївка знай скоса позирала на Кейта й лукаво посміхалася. Йому було дуже ніяково, але він терпляче продовжував грати роль стомленого і знудьгованого чоловіка.

Закінчивши розчісувати Джейнине волосся, покоївка запалила в кімнаті свічки, бо вже стало темно, і запитала, чи кликати слуг, щоб винесли воду.

— Ні, Елішко, не треба, — сказала Джейн. — Завтра. А тацю забери. Залиш тільки м’ясо, хліб та вино. — І вже до Кейта анґлійською: — Дай чайові.

Кейт дістав з гаманця кілька дрібних монет і, коли Елішка підійшла до столу, щоб забрати тацю, поклав їх у її долоню. Дівчина вдячно всміхнулася:

— Дякую, пане, ви дуже щедрий. Вам нічого не треба?

„Двійко Конорів,“ — подумав Кейт. — „А можна й одного…“

— Ще полуниць, — промовив уголос. — І передай господареві, що завтра я хочу зустрітися з його небожем Мілошем.

— Буде зроблено, пане.

Коли покоївка пішла, Джейн сказала Кейтові:

— Бачу, в тебе проґрес. Щойно ти абсолютно правильно, без жодної помилки, побудував ціле речення.

Кейт гмикнув.

— А я й не помітив.

— У тім-то весь фокус. Це називається інтенсивним входженням у мовне середовище. Ми з тобою отримали непогану підготовку, маємо чималий словниковий запас і гарне знання ґраматики, але досі не було практики спілкування живою розмовною мовою — яка, до того ж, помітно відрізняється від книжкової. А тепер цього спілкування вдосталь, ми швидко засвоюємо практичні навички, вчимося формулювати свої думки „на льоту“ — відразу слованською, не перекладаючи з анґлійської. Правда, вимова в тебе паскудна. Але тут нічого не вдієш, ти геть позбавлений музичного слуху. Мабуть, у дитинстві, тобі медвед бив ставши на увхо… — Джейн підвелася зі стільця і рушила до ліжка. — Відвернися, Кейте. Я хочу вдягнути сорочку й лягти.

Кейт встав з крісла, перетнув кімнату і зайшов за перегородку. Він почув шурхіт простирадла, а слідом за тим пролунав сестрин голос:

— Таки вирішив помитися?

— Лише руки й обличчя.

— Там у тазику є чиста вода…

— Бачу.

Помивши руки і вмившись, Кейт з дозволу сестри вийшов з-за перегородки. Джейн сиділа в ліжку, вкривши ноги тонкою ковдрою. На ній була шовкова нічна сорочка, прикрашена мереживом і вигадливою вишивкою. Ще першого ж дня, переконавшись, що їй, як шляхетній пані, доведеться мати справу з покоївкою, Джейн вирішила не ризикувати, надягаючи білизну з Марічиного ґардеробу, що геть уся була з їхнього світу, а придбала собі тутешню. Для цього навіть не довелося нікуди йти — зачувши про бажання своїх нових пожильців закупити обновки, вуйко