Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Глава 23

Печально відомий коледж святого Іогана горів жарко і довго.

Паровоз приїжджав сюди вже вдруге: два роки тому, ще за Ларкеса, осовілі він безкарності підлітки оскопили тут молодшого хлопчика, неініційованого білого, а потім всі вмерли від стихійного прокляття, першого і останнього в житті мага. Разом з ними вмерли шістдесят чотири особи з учнів і обслуги — всі, кого встиг обдати своєю люттю гинучий чарівник. А хто казав, що біла магія не небезпечна?

Пожежні брандспойти вилили на острів мало не половину ріки, але, якби не нужди слідства, Конрад Бер з задоволенням дозволив би вогню казитися на волі ще, все одне це місце ніхто не бажав купувати. Ще недавно привілейований учбовий заклад, зараз коледж був повністю закинутим, а в закинутих місцях рано чи пізно заводиться якась гидь. Правда, Паровоз ніяк не очікував, що вона і цього разу буде теплокровною.

В залитому водою і витоптаному пожежними дворі лікарі заспокоювали сильно обгорілого білого, який не бажав звідси йти і запевняв усіх, що від втратив душу «тут, точно десь тут» і молив допомогти йому в його пошуках.

— Ще одного дурника балкою прибило, — пояснив Паровозу лікар, зі звичним для поліцейських лікарів цинізмом, — може, так для нього навіть краще.

— «Драконячі сльози»? — кивнув капітан на постраждалого.

— Ні, щось на кшталт лоботомії. Конкретніше скажу після обслідування, якщо він до нього доживе.

Паровоз розуміюче кивнув і зайшов досередини чорного від кіптяви будинку. Жахливо пахло паленим, вона хлюпала під ногами і крапала на голову.

— Ваші — там, — махнув рукою пожежник, змотуючи брезентовий рукав.

Старший координатор регіону знайшовся посеред залу, який, видно, був епіцентром пожежі — дошки підлоги тут прогоріли наскрізь, і переміщатися можна було лише благенькими містками, які пожежники кинули поверх вцілілих конструкцій. Загальна увага була прикована до погнутого остову хірургічного стола: навколо нього, на колінах, занурившись в чорне місиво мало не по лікті, повзали маги-експерти і особисто містер Сатал. Серед чаклунів панувало нездорове пожвавлення.

Паровоз підійшов ближче, очікуючи побачити обгорілі рештки.

— Той самий стиль, що і минулого тижня, — видихнув Сатал, розпрямляючись. — Але є і відмінності.

Капітан уважно огледів попелище, але чорний маг лише посміхнувся:

— Ні, це не вони. Ритуал Кайданів було проведено минулої ночі, успішно, можливо, тому, що цього разу їх жертвою став ініційований маг.

У Паровоза осоружно засмоктало всередині.

— Насос-знак впевнено тримався годин вісім, але потім щось сталося, — Сатал обвів рукою обгризені вогнем стіни. — І це зробила не людина. Канал так сильно відрізняється від нормального, що маг з таким Джерелом просто не пережив би Здобуття.

— Чорний маг, — констатував Паровоз.

— Скорше — потойбічний феномен. Добре визрілий нежить, енергетично насичений, який впевнено орієнтується в матеріальному світі, взаємодіючи з оточенням скупими ударами, не тратячи сил даремно. Можливо, має матеріального носія.

Капітан Бер спробував уявити, як таке жахіття розгулює його містом, і не зміг.

— Незрозуміло інше — як ті двоє вціліли? Вони ж постраждали пізніше і лише тому, що не дотумкали вийти з вогню, — Сатал кивнув експертові, який відкопав між вугликами якусь круглу штукенцію. — В лабораторію, і дайте мені знати!

— Збройне прокляття спрацювало? — з внутрішнім здриганням запитав капітан.

Сатал поморщився:

— Навряд. Насос-знак розпався від зовнішнього впливу, а не від вивільнення накопиченої енергії Джерела. Збурення було максимально локальним, принаймні, цього разу.

Бер переловив себе на тому, що так і не побачив серед бруду характерних решток людського тіла:

— А де жертва?

— Очевидно, опритомніла і втекла, — байдуже відповів чорний. — Ременів тут не було, на місці її утримував лише насос-знак. Досить легковажно з їхнього боку.

— Психи ненормальні! — не витримав капітан. — Третій випадок. Чого вони добиваються?

— Імовірно того ж, що добивалася би Мелонс, якби ми її не забрали.

— Ще один посвячений?

— Навряд, — координатор ледве не плюнув на купу речових доказів, але зумів стриматися. — Здається мені, що ця стерва натреновувала собі наступника, зовсім трохи його не дотягнула. Він знає, що робити, і як, але ще недостатньо акуратний, тому перші дві жертви померли під час ритуалу. І йому не пояснили, як ризиковано ставити насос-знак на ініційованого чаклуна. От і результат!

Координатор ще раз огледів закопчені стіни.

— І ця сволота все ще на волі, — похмуро додав Бер.

— От і працюй давай! — ощерився Сатал. — Шукай свідків, не літав же він сюди. А я ще не закінчив!

Паровоз не став лаятися у відповідь, хоча його терпіння також було уже близьке до межі. Неможливо же весь час «входити» в положення! Він — начальних обласного відділу НЗАМПІС, у нього підлеглих чотириста чоловік, і в його обов’язки не входить сюсюкатися з молокососом, хай навіть і з чорних магів. Знайшов, теж мені, віслюка! Але жодна з емоцій, що бушували в його душі, не відобразилася на обличчі капітана Бера. Він розвернувся і мовчки закрокував до виходу, звично перебираючи в голові доводи на користь негайної відставки. Так, до повної пенсії йому ще п’ять років, але офіцерську пайку він уже відслужив, а чи багато треба старому холостяку? Численні родичі з радістю приймуть міського дядечка, глядиш, і скучати не доведеться. Перешкоду Паровоз бачив лише одну: якщо він піде, то повністю втратить всяку можливість впливати на події.

На сходах коледжу топтався молодий поліцейський в мотоциклетних окулярах і рукавицях. Побачивши капітана, він ожив і замахав руками. Ані хвилини спокою не дають! Бер протиснувся попри снуючих під’їздом пожежників і підійшов. Лице молодика набуло збентеженого виразу:

— Е-е-е, сер…

Паровоз подивився під ноги і, від серця, вилаявся:

— Нє, треба ж, і тут все засрали! Ну, що там ще?

Мотоцикліст протягнув капітанові конверт і Бер зрозумів, що лайно у нього ще попереду. Що могло статися, щоби шефа НЗАМПІС довелося повідомляти про це вістовим? Паровоз вийняв з щільного конверта депешу, прочитав і пошкодував, що не носить з собою отруту: в повній відповідності зі Статутом, бригада інструментального контролю сповіщала начальство про потужний сплеск магічної активності в районі набережної Барко. Невже вони все-таки, запізнилися?

— Підеш далі і передаш це старшому координаторові Саталу, зрозумів?

Поліцейський віддав честь і бадьоро захлюпав розмоклою підлогою. Звідки йому було знати, що він несе?

Поки смугастий службовий автомобіль, бібікаючи, пробирався крізь море пожежників, Паровоз напружено обдумував ситуацію, ніхто з підлеглих не здогадався б, що під звичною маскою спокою він старанно ліквідував позиви до паніки. Чудесники