Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
— Значить, наша мета — створення тупикової ситуації? — Запитала сестра Філіпа.
Зедд руками зобразив шальки терезів.
— Маги з обох боків будуть працювати інтенсивніше, ніж будь-коли в житті. Можу сказати, що це дуже вимотує. А в результаті, якщо не рахувати дрібних перемог, буде здаватися, що ми всі нічого не робимо. Зедд опустив руки. — І постійно будуть наступати миті дикого жаху і повної паніки, коли стане здаватися, що світ дійсно ось-ось розвалиться на шматки в останньому шаленому вихорі.
Генерал несподівано посміхнувся доброю, розуміючою посмішкою.
— Дозвольте зауважити, що війна, яку ведеш з шаблею в руці, виглядає приблизно так само. — Він жартівливо підняв руку в обороні. — Але це, мабуть, краще, ніж відмахуватися шаблею від кожного пролітаючого комара. Я борюся сталь проти сталі. У нас є Магістр Рал, щоб битися магією проти магії. І я радий, що дід Магістра Рала, Перший чарівник, теж допомагає нам. Спасибі, Зедд. Все, що вам потрібно, — ваше. Тільки попросіть.
Верна з Уорреном мовчки кивнули, а генерал ступив до виходу з намету. Коли Зедд заговорив, генерал обернувся, тримаючи рукою полог.
— Ви як і раніше шлете Річарду гінців? Генерал кивнув.
— Капітан Мейфферт теж там побував. Він може розповісти вам більше.
— І все гінці повернулися живими і здоровими?
— Більшість. — Генерал почухав бороду. — Поки що ми втратили двох. Одного випадково знайшли на дні ущелини. Другий так і не з'явився, і тіла його теж не виявили, але нічого незвичайного тут немає. Шлях туди довгий і важкий. Мало що може трапитися? Слід очікувати деяких втрат.
— Мені б хотілося, щоб ви перестали посилати Річарду гінців.
— Але Магістра Рала потрібно тримати в курсі подій!
— А якщо супротивник захопить гінця і дізнається, де ховається Річард? Будь-якій людині можна розв'язати язик. У даному випадку ризик невиправданий.
Генерал Райбіх потеребив ефес шаблі, розмірковуючи над словами Зедда.
— Орден досить далеко на півдні від нас, в Андері. Ми контролюємо всю територію між табором і горами, де знаходиться Магістр Рал. — Він покірно кивнув, зустрівши твердий погляд Зедда. — Але якщо ви вважаєте, що це небезпечно, більше я гінців посилати не стану. Однак чи не буде лорд Рал дивуватися, що тут з нами відбувається?
— Те, що з нами відбувається, для нього зараз не дуже важливо. Він робить те, що повинен робити, і не може допустити, щоб наше становище вплинуло на його рішення. Адже він вам ясно сказав, що не вправі віддавати вам накази, що він повинен стояти осторонь. — Зедд обсмикнув рукава і зітхнув:
— Може бути, коли закінчиться літо, а зима ще не увійде в силу, хоч в горах випаде сніг, я з'їжджу подивитися, як вони там.
Генерал Райбах посміхнувся:
— Якщо ви зможете поговорити з лордом Ралом, для нас це буде великим полегшенням, Зедд. Вашими словами він повірить. Доброї ночі.
Ця людина тільки що видала свої справжні почуття. Ніхто з тих, що знаходилися в наметі не розуміли до кінця те, що зараз робив Річард. Хіба що Зедд, але й у Зедда теж були сумніви. Келен написала, що, на її думку, Річард вважає себе занепалим вождем. Ці люди, які заявляли, що не розуміють, як це він може так вважати, в той же час самі не довіряли його діям.
Річард зовсім один, і підтримує його лише сила власної переконаності.
Коли генерал віддалився, Уоррен подався до Зедда:
— Зедд, я міг би поїхати з тобою провідати Річарда. Ми б умовили його розповісти нам усе, а потім вирішили б, чи дійсно це пророцтво або, як він сам стверджує, просто розуміння, до якого він прийшов. Якщо це не справжнє пророцтво, ми могли б переконати його по-іншому поглянути на речі. Більш того, ми могли б почати вчити його — в усякому разі, ти міг би — користуватися даром, користуватися магією. Він повинен уміти використовувати свої здібності.
Зедд взявся крокуватиму по наметі, а Верна тихенько пирхнула — вона явно скептично поставилася до пропозиції Уоррена.
— Я намагалася навчити Річарда стосуватися Хань. І багато сестер теж намагалися. І жодна не змогла добитися рівним рахунком нічого.
— Але Зедд вважає, що це має робити чарівник, Вірно, Зедд?
Зедд перестав кружляти по наметі, якийсь час дивився на обох, ніби прикидаючи, як наділити свої думки в слова.
— Ну, як я вже сказав, навчання чарівника — справа не чаклунок, а іншого чарівника…
— Сумніваюся, що з Річардом тобі пощастило б більше, ніж нам, — з'єхидничала Верна.
— Але Зедд вважає… — Не поступався Уоррен. Зедд кашлянув, закликаючи до тиші.
— Ти правий, мій хлопчику. Справа чарівника вчити іншого чарівника, народженого з даром. — Верна сердито підняла палець, збираючись заперечити, але Зедд продовжив:
— Однак, по-моєму, в даному випадку Верна права.
— Права? — Перепитав Уоррен.
— Права? — Перепитала Верна. Зедд жестом заспокоїв їх.
— Так, Верна, я так вважаю. Думаю, дечому сестри все ж навчити можуть. Зрештою, подивіться на Уоррена. Сестри примудрилися-таки трохи навчити його користуватися даром, нехай це й зайняло чимало часу. Ви навчили інших — нехай це, на мій погляд, і дуже мало, — але не змогли навчити Річарда навіть найпростіших речей. Це так? — Верна невдоволено кривила губи.
— Жодній з нас не вдалося його навчити навіть такої простої речі,
