Бенкет круків - Джордж Мартін
Серед ночі вона прокинулася: в ліжко до неї заліз маленький Роберт. «Я забула сказати Лотору, щоб знову його замкнув»,— збагнула вона. Що ж, нічого вже не вдієш, отож вона пригорнула хлопчика.
— Славний Робіне, можеш лишитися, тільки не крутися. Просто заплющуй очка і спи, маленький.
— Добре,— він притулився до неї щільніше й поклав їй голову між грудей.— Алейн! А ти тепер моя мама?
— Мабуть, що так,— озвалася вона. Якщо брехати з добрими намірами, біди в цьому немає.
Кракенова дочка
У залі галасували п'яні Гарло — всі далекі родичі. Кожен лорд над лавкою, де всілися його люди, повісив свій прапор. «Замало їх,— подумала Аша Грейджой, поглядаючи з галереї вниз,— занадто вже їх мало». Лавки на три чверті лишалися порожніми.
Карл-Дівиця так і сказав, коли «Чорний вітер» з моря наближався до берега. Він порахував лодії, що стояли на якорі під вуйковим замком, і стиснув губи. «Не припливли,— зронив він.— Їх зовсім мало». Його правда, але не могла ж Аша побиватися на очах усієї команди. Аша не мала сумнівів у вірності залізнородних, але навіть вони неохоче віддаватимуть життя за справу, програшну від початку.
«Невже в мене так мало друзів?» Серед прапорів вона розгледіла срібну рибу Ботлі, кам'яне дерево Стоунтрі, чорного левіафана Волмарків, зашморги Майрів. На решті були коси Гарло. Бормунд свою косу розмістив на блакитному полі, Гото свою облямував зубчастою стіною, а Лицар поділив свій герб на чотири квадрати, в двох з яких були коси, а в двох — пишний павич дому його матері. Навіть Сигфрід Срібночолий поставив дві коси, які дивилися врізнобіч на поділеному навскоси полі. Тільки лорд Гарло мав просто срібну косу на чорному як ніч полі, як повелося ще на зорі часів,— Родрик на прізвисько Книгогриз, лорд Десятивежжя, лорд Гарло, Гарло з Гарло... Ашин улюблений дядечко.
Престол лорда Родрика стояв порожній. Над ним схрестилися дві коси з битого срібла — такі здоровезні, що навіть велету важко було б розмахнутися, та під косами виднілися самі порожні подушки. Аша не здивувалася. Бенкет давно закінчився. На довгих двоногих столах зосталися хіба кості й масні тарілки. Далі вже пішла пиятика, а вуйко Родрик ніколи не любив товариства сварливих пияків.
Аша обернулася до Тризубої.
— Вуйко знову сидить за книжками?
— А де ж іще? — озвалася жінка така старезна, що септон казав колись: вона, мабуть, няньчила ще Старицю. Казав у ті часи, коли на островах ще не почалися гоніння на Віру. Лорд Родрик тримав септонів у Десятивежжі не заради спасіння душі, а заради своїх книжок.— Сидить за книжками разом з Ботлі. Удвох вони.
У залі висів штандарт Ботлі — косяк сріблястих рибин на світло-зеленому полі, хоча «Прудкого плавця» серед інших лодій Аша не бачила.
— Я чула, старого Савена Ботлі втопив дядько Вороняче Око.
— А це лорд Тристифер Ботлі.
Трис. Цікаво. А що сталося зі старшим Савеновим сином — Гареном? «Скоро, без сумніву, я все дізнаюся. Ніякова буде розмова». Вона не бачилася з Трисом Ботлі, відколи... ні, не варто навіть згадувати.
— А моя леді-мати?
— У ліжку,— повідомила Тризуба,— в Удовиній вежі.
Ну звісно, де ж іще? Умовою, на честь якої назвали вежу, була Ашина тітка. Леді Ґвінесса повернулася додому в жалобі по тому, як чоловік її загинув поблизу Білого острова під час першого заколоту Балона Грейджоя. «Я побуду тут, поки туга не розвіється,— як відомо, сказала вона тоді своєму братові,— хоча по праву Десятивежжя мало б належати мені — я від тебе на сім років старша». Відтоді минуло багато років, а вдова все лишалася, все тужила, час до часу буркочучи, що замок мав би належати їй. «А тепер у лорда Родрика під дахом з'явилася ще й друга напівбожевільна сестра-вдовиця,— подумала Аша.— Не дивно, що втіхи він шукає в книжках».
Ще й досі неможливо було повірити, що слабка, хвороблива леді Аланіс пережила свого чоловіка — лорда Балона, який видавався таким міцним і дужим. Аша відпливала на війну з важким серцем, боячись, що мати може не дожити до її повернення. Жодного разу їй і на думку не спало, що натомість може померти батько. «Затонулий бог лихі жарти з нами витворяє, а люди — ще лихіші». Наглий шторм і порвана линва призвели до того, що Балон Грейджой розбився на смерть. «Принаймні так усі кажуть».
Аша бачилася з матір'ю, коли зупинялася в Десятивежжі набрати прісної води перед дорогою на північ, де готувався напад на Пущанський Насип. Аланіс Гарло ніколи не була вродливицею, яких обожнюють співці, але донька любила її суворе, вольове обличчя та смішинки в очах. А того разу леді Аланіс сиділа на підвіконні, скулившись під горою хутра й задивившись на море. «Це мама чи примара?» — пригадується, подумала вона, цілуючи її в щоку.
Шкіра у матері була тонка як пергамент, а довгі коси геть білі. Ще лишалася горда постава голови, та очі затуманилися, а вуста, коли вона спитала про Теона, затремтіли. «Ти привезла мого хлопчика?» — запитала мати. Коли Теона як заручника забрали у Вічнозим, йому було десять років, і для леді Аланіс, схоже, він назавжди лишатиметься десятирічним. «Теон не зміг приїхати,— довелося казати Аші.— Батько відіслав його чинити набіги на Скелясте узбережжя». Леді Аланіс не відповіла, тільки повільно кивнула, і було добре видно, як глибоко вразили її доччині слова.
«А тепер я маю повідомити їй, що Теон загинув, і засадити їй у серце ще один кинджал». Там-бо вже й так два клинки. На них викарбувані імена «Родрик» і «Марон», і ночами ці клинки частенько болісно провертаються в серці. «Побачуся з нею завтра»,— вирішила Аша. Дорога була далека й виснажлива, просто зараз зустрітися з матір'ю немає сили.
— Я мушу переговорити з лордом Родриком,— мовила Аша до Тризубої.— Подбайте про мою команду, хлопці закінчують розвантажувати «Чорний вітер». З ними в'язні. Прошу приготувати для них теплу постіль і гарячу вечерю.
— На кухні лишилася холодна яловичина. І гірчиця у великому кам'яному горщику, зі Старгорода.
На згадку про гірчицю стара аж усміхнулася. З ясен стирчав одинокий довгий коричневий зуб.
— Цього недосить. Важка була дорога. Страва має бути гаряча,— Аша прошелила великий палець за пояс у заклепках.— Леді Гловер з дітьми слід оселити в
