Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Террі Гудкайнд
До намету ввійшов генерал Мейферт і застиг поряд з Ріккі. Він відвів назад світле волосся і подивився на Верну, яка спокійно сиділа за своїм столом.
Саме він роздобув цей дерев'яний столик на зруйнованій фермі. Він, звичайно, не був схожий на столи в Палаці Пророків, але був набагато зручнішим, ніж оббиті золотом громіздкі письмові столи. Генерал Мейферт пишався тим, що Верна користується його знахідкою.
— А це що таке? — Запитав він, кинувши швидкий погляд на волосся та одяг Ріккі.
— Ну, я поки що не знаю, — відгукнулася Верна. — Щось схоже на представлення одягу Сестер Джегана.
Ріккі склала голі руки на своїх оголених грудях.
— Не просто Сестри, а Сестри Тьми.
— Джеган всю зиму посилав Сестер через перевали, — сказав молодий генерал. — Аббатиса поставила там щити і пастки, — в його голосі з'явилося занепокоєння. — Хочеш сказати, що хтось з них пройшов щити?
— Ні, хочу сказати, що я полювала на них.
— Про що ти говориш? — Розсердилася Верна. — Ми втратили таким чином дюжину Морд-Сіт. Після того, як ти знайшла насаджені на списи голови двох твоїх сестер Морд-Сіт, Мати-Сповідниця заборонила вам марно розкидатися власними життями.
Ріккі посміхнулася. Ця була одна з тих посмішок, якими Морд-Сіт задоволено посміхаються перед тим, як подарувати людям нічні кошмари.
— Марно?
Рікка витягла з мішка жіночу голову. Тримаючи її за волосся, вона піднесла голову до лиця Верни. Потім повернулася до генерала, потрясла головою у нього під носом і кинула її на стіл. На папери повільно засочилась запечена кров.
— Ну, як я і говорила, Сестра Тьми.
Верна впізнала лице, навіть спотворене смертю. Ріккі права, це Сестра Тьми. Цікаво, як Ріккі дізналася, що це Сестра Темряви, а не Світла?
Верна почула кінське іржання біля шатра. Солдати вітали розвідників, що повернулися. Було чути, як люди розмовляли і віддавали накази. Молоти били по розпеченому залізу, немов дзвони. У загоні переступали з копита на копито коні. Проходячі поруч воїни дзвеніли зброєю. Вогонь потріскував, коли в нього підкидали дров або ковалі опускали в нього залізні заготовки.
— Ти торкнулася її ейджем? — Тихо запитала Верна. — Ейдж не діє на тих, кого контролюють соноходці.
— Ейдж? — Хитро посміхнулася Ріккі і розчепити руки. — Ти бачиш ейдж?
Верна знала, що жодна Морд Сіт не залишає свій ейдж. Дивлячись на випираючі з сукні груди Ріккі, Верна могла тільки здогадуватися, куди та сховала ейдж.
— Так, добре, — тон генерала говорив, що він більше не має наміру терпіти. — Я хочу знати, що відбувається, прямо зараз.
— Я була на перевалі Доббін в розвідці і виявила імперський патруль.
— Час від часу вони там з'являються, — кивнув генерал, розчаровано зітхнувши. — Як ти змогла пройти через патруль? І чому жодна з наших Сестер не спіймала їх?
— Ну, цей патруль був ще на тій стороні перевалу, за зруйнованою фермою, — Ріккі знизала плечима і постукала пальцем по столу. — Там, де ти знайшов цей столик.
Верна невдоволено скривила лице. Ріккі не повинна була ходити за перевал. Але Морд-Сіт підпорядковувалася тільки наказам лорда Рала. У відсутність Річарда Ріккі слухалася наказів Келен. Верна підозрювала, що Морд-Сіт підкоряються Матері-Сповідниця лише тому, що вона дружина лорда Рала, а вони не хочуть накликати на себе гнів Річарда. Якщо накази не здавалися Морд-Сіт важливими, вони зазвичай не виконували їх. А коли вважали інакше, то робили те, що від них хотіли.
— Бачу саму Сестру, і у неї сильний головний біль, — продовжила Рікка.
— Джеган, — констатувала Верна. — Джеган наказував їй, або карав за щось, чи читав лекцію. Час від часу він так робить. Це не дуже приємно.
Ріккі поворушила волосся на мертвій голові, розкидавши папери.
— Бідолаха, — протягнула Морд-Сіт. — Поки вона блукала в соснах, притискаючи пальці до скронь, її люди розважалися на фермі з жінками. Ті кричали й намагалися вирватися, але це тільки заохочувало солдатню.
Верна прикрила очі і зітхнула. Деякі так і не навчилися тікати при наближенні Імперського Ордена.
Іноді, коли люди заперечують існування зла, їх зіштовхують лицем до лиця з тим, чого б вони найбільше хотіли уникнути.
— Але я подбала про хоробрих солдатів Імперського Ордена, — знову задоволено посміхнулася Рікка. — Вони були так захоплені, що не звернули на мене уваги. Жінки були перелякані і волали, навіть коли я їх рятувала. Сестра не звертала уваги на крики ні раніше, ні коли я опинилася на фермі, — Морд-Сіт на секунду задумалася і продовжила звіт про подію вже більш серйозним тоном. — Одна з жінок була блондинкою і приблизно мого зросту. І тут мені в голову прийшла думка. Я натягнула її плаття, розпустила волосся і стала схожою на неї. Потім дала дівчині одяг одного з солдатів і веліла їм бігти, не обертаючись, до пагорбів, у протилежному напрямку від Сестри. Мені не довелося повторювати це двічі. Потім я сіла на лавку поряд з коморою. Скоро з'явилася і Сестра. Вона побачила мене, я сиділа, схиливши голову, і удавано плакала. І вона чомусь вирішила, що інша жінка ще всередині з чоловіками. Сестра сказала: «Прийшов час для того, що ці тупі виродки зробили з тобою і твоєю подружкою. Його Високість чекає від нас звіт, і чекає його терміново. Він готовий почати наступ".
— Вона так сказала? — Верна навіть підвелася з крісла.
— Так.
— А потім? — Запитав генерал Мейферт.
