Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

Власне, з чого я взагалі взяла, що він небезпечний і намагатиметься мене використати чи щось таке? Ніколи, жодного разу Есмонд не намагався мені нашкодити…

Окрім нього так поводилась хіба що Аліса. Навіть батько, і той уже встиг натворити біди, ще й такої…

Не знаю, чи я коли-небудь йому пробачу.

От тільки те, що мені про Есмонда відомо, не дозволяє повноцінно розслабитись в його присутності. Зрештою, він демон.

– Есмонде, – промовила я, – а розкажи мені про своє дитинство! Так цікаво, як воно у тебе проходило… А то про мене ти постійно розпитуєш, а про себе не говориш.

– О, – він закотив очі. – Нічого цікавого там не було.

– Ну будь ласка!

– Гаразд, – погодився він, трохи розвіюючи мої сумніви – я ж була переконана, що той, хто бажає зла, завжди приховує своє минуле. – Все моє дитинство пройшло у Безодні, тож було, як розумієш, доволі похмурим… Моя мати була сильною демоницею, але мала дуже паскудний характер, тож я волів знаходитись де завгодно, тільки не вдома.

– А тато?

– Натворив такого, що його зачинили в тюрмі в Безодні.

Я миттю зашарілась.

– Пробач. Не хотіла зачіпати болючу тему.

– Тобі нема за що вибачатись, я сам заговорив про це, – заперечив Есмонд. – Ненавиджу згадувати про батька, проте і приховувати… Марно. Всі однаково дізнаються, якщо дуже того забажають. Демонічних каталогів досить багато.

Мені лишалось тільки кивнути.

– Ми з батьком ніколи не спілкувались і не були близькі, і я зовсім не розділяю його ідеї, – продовжив Есмонд. – Все те, що він говорив і пропагував у своєму житті, видається мені диким, неправильним, лихим. Навіть зараз… Згадувати не хочеться. Крім того, я волію жити серед людей, а не в Безодні. Він би, напевне, мене не зрозумів.

– Що ж ним зараз? Він все ще в тюрмі? – зацікавилась я, але, зрозумівши, що лізу не в свою справу, швидко додала: – Вибач, я не мала права…

– Все в порядку. Ні, він помер.

– О, – я опустила очі. – Мені так шкода…

– Ой, повір, тобі не має бути шкода. Помер – і слава стихіям.

Це було вперше, коли Есмонд згадав цю класичну приказку усіх місцевих магів, і я проти власної волі всміхнулась. Чомусь той вигук здався мені дуже милим, він ніби зближував нас, показував, що демон зовсім не з іншого світу, не дивлячись на його расу.

Далі розмова перейшла на більш нейтральні теми. Розмовляти з Есмондом було дуже приємно, і я незчулась, як підійшов до свого завершення наш вечір. Ми пробалакали, напевне, кілька годин, відкриваючись один перед одним…

Мені було так легко, так світло на душі, що це просто не описати словами. Есмонд подарував мені відчуття безпеки і захисту.

До себе в кімнату я підіймалась уже повністю відновлена, у гарному настрої. Буквально злетіла сходами нагору, прослизнула всередину, зачинила двері і закрутилась, ледь стримуючи радісний писк. Як же добре!..

Може, треба відкинути геть всі підозри і просто довіритись своїм почуттям?

Адже Есмонд такий хороший!

Переповнена цими думками про нього, я впала на ліжко і відчула, як піді мною щось зашурхотіло. Виявилось, що на ліжку лежала якась записка. На ній я виявила магічний знак Аліси. Отже, послання від сестри! Вона давно не писала.

Згадалось, що я просила її дізнатись більше про Есмонда, і аж соромно стало. Напевне, треба попросити сестру припинити це маленьке розслідування. Зрештою, я вже сама побачила, що Есмонд хороший, і мені не варто його ні в чому підозрювати.

Я швиденько розгорнула лист, аби подивитись, що мені там пише сестра, і здивовано заморгала, вчитуючись у стрічки, що так і стрибали перед очима.

Аліса написала мені витримку з Есмондової біографії. Коротку, але дуже інформативну.

«Есмонд де Р’єн, демон четвертого порядку (архідемон). Приховується під іменем Есмонда Флейма, декан в академії Торенвес. Реальний магічний потенціал…»

Ого! Це ж треба… Поруч з тим, що Аліса писала про Есмонда, мій власний сьомий рівень був просто пшиком! Та й прізвище у Есмонда інше, а він казав, що просто його не має, тому вигадав оце «Флейм».

Але найстрашніше чекало мене попереду.

– Син Люціо де Р’єна, архідемона, найбільше відомого завдяки своїй одержимості ідеєю створення внутрішньомагічного розколу. В якості противаги використав силу сніжної відьми, в результаті чого в бою встиг знищити кілька кварталів столиці Безодні, після чого був зупинений… О, святі стихії!

Отже, тато хвилювався не дарма. Бо тим, хто першим придумав і реалізував ідею використання сніжної відьми для володіння світом та його руйнування, був неабихто, а Есмондів батько.