Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— А ти?

— Я поділяю думку більшості. Лише дитина може вважати, що з заплющеними очима або зі схованою під ковдрою головою їй нічого не загрожує. А ми вже не діти, і нам не годиться ні заплющувати очі, ні ховатися під ковдру. Ми маємо боротися з небезпекою, а не втікати від неї. Послідовники знають про наше існування — це факт, від якого ніде не подінешся. Як багато вони знають про нас — інше питання. Але в кожному разі вони знають про нас більше, ніж ми про них. Ми не маємо ні найменшого уявлення, як далеко вони просунулися в пошуках нашого світу. Мене й більшість Ради такий стан справ нітрохи не влаштовує. А тебе?

Стен повільно похитав головою:

— Звичайно, не влаштовує. Жити в постійному страхові, що от-от з’являться Послідовники з якоюсь могутньою зброєю на кшталт Заборони… ні, це не для мене. Я теж волію боротися, а не втікати. Але Маріка…

Міятович поморщився:

— І ти про це! Ви з Зареню досі бачите в ній маленьку дівчинку і вперто відмовляєтеся визнати, що вона вже доросла дівчина і здатна сама за себе постояти. А між тим, твоя сестра де в чому перевершила всіх нас. Навіть коли припустити, що ваша мати налаштувала на неї свій портал, це зовсім не пояснює, як їй вдалося відкрити інші три портали, отримати доступ до Архівного Кристалу, ще й на додачу вилікувати смертельну хворобу свого батька… — Помітивши Стенів подив, Ендре Міятович запитав: — А ти не знав?

— Ну… Маріка говорила, що її батько важко хворий. Але що хвороба смертельна — ні.

— Рак, без сумніву, смертельна хвороба, — зауважив Міятович. — Коли Івашко почув про це, то просто став дибки і стрибав по Залі, мов скажена коняка. Спершу Маріка прикидалася простачкою, пояснювала свій успіх тим, що медицина в світі Послідовників випереджає нашу на п’ять-шість сторіч, а вона лише скористалася тамтешніми досягненнями. Та врешті під тиском Дражена їй довелося визнати, що лікарі того світу давно поставили на її батькові хрест, визнали його невиліковним і прирекли на повільну смерть. Тож не варто недооцінювати Маріку… хоч вона і вчинила нерозумно, що так довго мовчала про своє відкриття. Але це, за великим рахунком, твоя провина.

— Хіба? — неуважно мовив Стен. Він саме думав про те, що якби Маріка була старшою й раніше відкрила материн портал, то, мабуть, змогла б вилікувати Анішку, коли та захворіла на запалення легенів. — А я тут до чого?

— Ти деспот і еґоїст, Стеніславе. Не стверджуватиму, що ти тримав сестру в шорах, це не так. Але що надміру опікався нею й ревнував її до всіх поспіль — щира правда. Ти хотів, щоб уся її любов була звернена лише на тебе одного. Маріка не назвала справжньої причини своєї тривалої мовчанки, проте тим з нас, хто добре знає вас обох, було ясно: вона дуже боялася, що ти перешкоджатимеш її зустрічам з батьком, а то й зовсім заборониш їй бачитися з ним.

— Це ж дурниці! — обурився Стен.

— Сама Маріка так не вважала. І, схоже, мала вагомі підстави для своїх побоювань. Адже ти й зараз пориваєшся вирішувати за неї, не зваживши на її власну думку. Ти б тільки радів, якби вона кинула батька й повернулася під твоє крильце.

— Аж ніяк! — запротестував Стен. — Я цього не казав. Я зовсім не проти того, щоб її батько і двоюрідна сестра… тобто двоюрідна племінниця, хоча вона старша за Маріку… ну, ти розумієш, я кажу про Алісу… Коротше, я готовий прийняти їх обох як родичів. Але я рішуче проти її участі в боротьбі з Послідовниками. Нехай цим займаються люди старші й досвідченіші. Так позицію я відстоюватиму в Раді.

Ендре Міятович скептично гмикнув.

— Виходить, ти знаєш свою сестру ще гірше, ніж я думав. Маріка не з тих, хто скоряється чужій волі. Забороняти їй щось робити — все одно що махати червоною ганчіркою перед носом у розлюченого бугая. Історія з порталами наочно показує, як вона реаґує на спроби обмежити її свободу. На моє переконання, єдина можливість тримати її під контролем — дозволити діяти відкрито. Наше щастя, що Маріка дівчина обачна, розважлива і схильна дослуховуватися до думки старших. — Міятович трохи помовчав, а потім спитав: — Флавіан досі хоче одружитися з нею?

— Коли ми востаннє бачилися, хотів, — відповів Стен. — Правда, якийсь час він намагався переконати себе, що розлюбив її після… словом, був один неприємний епізод, не хочу згадувати… але довго так не протримався. У Цервениграді знай діставав мене, все допитувався, де Маріка.

— А на минулих зборах майже не зводив з неї очей, — додав Міятович. — Маріка ж поводилася так, ніби його немає. Особисто я не радив би Флавіанові одружуватися з нею.

— Чому?

— Бо він — саме той король, який потрібен зараз Ібрії. А твоя сестра, тільки не ображайся, все зіпсує. На жаль, за вдачею Флавіан типовий підкаблучник, і через те йому потрібна жінка без владних амбіцій, бажано взагалі без амбіцій, тиха, сумирна, покірлива. Та аж ніяк не Маріка, котра за рік-другий цілком позбавить його влади і стане одноосібно правити Ібрією. Я певен, що з неї вийде гарна королева, її правління буде вигідним для Конорів. А от для Ібрії — ні.

Кейт вийшов з будинку і по сходах спустився з ґанку на широке подвір’я. Славомир Ковач, що супроводжував його, гукнув конюха й розпорядився привести гостевого коня. Потім сказав Кейтові:

— Ви правильно вчинили, що звернулися до мене, пане Волш. Дядько нашого князя не належить до тих людей, з якими приємно мати справу.

— Так, повідомлений був я, — незграбно відповів Кейт. —