Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок - Ліра Куміра

- Нежить!? – ректора того й дивись поб'є грець, а я якось не хочу на себе брати смерть голови академії, тому я посміхнулася найдобрішою зі своїх усмішок і почала йому пояснювати, як маленькому:

- Він зовсім нешкідливий, і подивіться який милий Чіп, - так, а це, здається, перебір, тому що чоловіка злегка перекосило від моїх слів.

- Але ж це нежить! - Ось залагодив.

- Але ж його створила я, і тепер я за нього відповідаю! - Спробувала я достукатися до ректора, проте йому схоже було все одно, головне позбутися неживої істоти.

– Я не дозволю Вам його залишити! Це ж труп, який напіврозклався! – вагомий, звичайно, аргумент.

- А у Вас взагалі піжама в горошок і білизна в квіточку, але ж я мовчу! - пішла я на крайні міри, нагадуючи ганебний випадок нашого з ним знайомства. – У кожного свої вади! Мій малюк ось не зовсім живий, - ректор закашлявся, шаленіючи від мого нахабства, але що таке совість у порівнянні з цілістю Чіпа.

- Я Вас зрозумів, - прошипів мені чоловік, - Можете залишити свого вихованця, - останнє слово він особливо виділив, віддаляючись у бік адміністративної будівлі.
Ну ось, здається, я собі ворога нажила, ще й зареклася забути про те, що сталося того злощасного дня! Магістр Астеріан, що стояв весь цей час трохи осторонь, уважно дивився на мене, а потім схаменувся, струснув головою і кинувся геть від «водограю», на ходу він дістав з нагрудної кишені аркуш паперу і простяг його мені:

- Ваш розклад на цей тиждень, раджу Вам не спізнюватися на першу лекцію, - видав мені чоловік перед тим, як піти.
Я відкрила лист, читаючи список сьогоднішніх пар. Схоже Кіл мав рацію, тут одні лекції. Чоловік довів мене до необхідної аудиторії, на прощання цмокнувши в щоку, і втік до своїх хлопців. Зустрітися ми домовилися в обід у їдальні. Залишилася зовсім небагато - дожити до того обіду.
Шумно видихнувши, я відчинила двері. Знову я нова, прямо прокляття наді мною якесь висить.

- Всім привіт, - широка посмішка, гордо піднята голова та мертвий бурундучок.
Здається, я викликала фурор, бо мої нові одногрупники застигли, наче статуї, не зводячи з мене очей. Я відчула стійке почуття дежа вю, пройшла повз студентів, що плескали віями, вибираючи собі місце рівно по центру, не змінюватимемо традиціям. Хвилини йшли одна за одною, а підсаджуватися до мене і знайомитись ніхто не поспішав. Ну і гаразд, адже теж непогано, ніхто не відволікає від навчання.
До речі про нього, дзвінок продзвенів, і зараз має ось-ось з'явитися наш викладач. Тільки я про це подумала, як двері зі скрипом відчинились і між рядами студентів пройшов ректор, чоловік зайняв викладацький стіл і потягнувся за журналом відвідувань. Ось і приїхали. Стійке бажання сховатися під стіл я зупинила лише тим, що глава академії ітак знає в якій я групі, а тому ховатися немає сенсу.

- Доброго ранку, студенти, - бадьоро привітався він, відкладаючи журнал убік.

- Доброго ранку, магістр, - відповіли йому ми майже дружнім хором.

- У цьому семестрі наші лекції нічим не відрізнятимуться від тих, що були раніше, так що готуйте ручки та зошити. Для новеньких же скажу, що я завжди перевіряю Ваші записи протягом усього навчального року, тому будьте готові показати мені їх і відповісти на запитання, які я задаватиму, – весь свій вогонь ректор вимовив саме для мене, не відриваючи очей. Ну що, Амі, весело ж вчитиметься, правда? – А тепер почнемо нову тему: «Види та класифікації небезпечних створінь. Перелік істот, внесених до червоного списку імперії». - Ось тобі і на ... Здається, ми з Чіпом потрапили у халепу.
Звірятко ніби відчуло мої переживання, притиснулося до мене щільніше, ховаючи мордочку в складках моєї мантії. Нічого, прорвемося! Я міцно вхопила олівець і почала строчити за ректором. До речі, диктував він цілком собі непогано і давав нам можливість записувати, часто зупинявся і уточнював інформацію. Я перевернула чергову сторінку, збираючись продовжувати, але так і завмерла, не розуміючи чому чоловік замовк. Я підняла на нього очі і помітила, що він гнівно дивись у бік дверей, біля яких м'ялася світловолоса дівчина.

- Пані Орідіан, радий, що Ви все ж таки вшанували нас своєю присутністю, - так, не хотіла б я опинитися на її місці. Прізвище студентки здалося мені якимось знайомим, але я ніяк не могла згадати, де я його вже чула.

- Перепрошую за запізнення, - як ні в чому не бувало видала дівчина, продовжуючи дивитися на магістра. - Дозвольте зайняти місце?

- Сідайте, і щоб це було останнє запізнення на мою лекцію, - сказав він так, що я відразу зробила собі засічку в пам'яті: «НІКОЛИ не спізнюватися на пару до ректора!».

- Можна сісти? - Тим часом студентка підійшла до мого столу і вказала на стілець поряд зі мною.

- Звичайно, - прошепотіла я їй у відповідь, посуваючись на край. - Я - Амелія, - вирішила тихо представитися, намагаючись зав'язати знайомство.

- Христина, - дівчина потиснула мою протягнуту долоню і з цікавістю дивилася на Чіпа, - Оце такої, нежить! - Так, не такої реакції я від неї очікувала, і була приємно здивована.
Далі під пропалюючим поглядом ректора ми обидві замовкли, і він продовжив диктувати новий матеріал. Пролунавший дзвоник дозволив нам трохи розслабитися, а голос голови академії відразу затих.

- Продовжимо завтра, - порадував нас чоловік, і ми поспішили втекти з аудиторії.
Після цієї пари на нас чекали ще дві лекції, які ми провели разом із моєю новою знайомою. Інформацію в академії подавали цікаво, ніхто з лекторів не звернув на мене жодної уваги, тому я спокійно змогла сидіти і записувати, не відволікаючись на пронизливі погляди викладачів.
У їдальню Христина запропонувала піти разом, і я із задоволенням погодилася. Звичайно зі мною буде Кіларіан, але ж так добре, коли ти не єдине дівчисько за столом. Чоловік помахав мені, і я потягла нову знайому до їхнього столика.

- Ого, ти знайома з компанією Вінгеда? – схоже, мій дракон тут відома особистість.