Бенкет круків - Джордж Мартін
— Із мене він теж глузував,— мовив сер Марвин Белмор.— Сер Бом-Бом — ось як він мене обізвав. А коли я присягнувся йому язика вирвати, він утік і заховався леді Лайсі під спідницю.
— І повсякчас так робив,— сказав лорд Нестор.— Він звичайний боягуз, який занадто запишався через Лайсину прихильність. Лайса його вдягала, наче лорда, підносила йому золоті перстеники, подарувала пояс із місячного каміння...
— Ба навіть улюбленого сокола лорда Джона йому віддала,— мовив лицар, у якого на камзолі виднілося шість білих свічок дому Векслі.— Його милість дуже любив того птаха. Йому подарував його король Роберт.
Пітир Бейліш зітхнув.
— Так, це було недоречно,— погодився він,— і я хотів покласти цьому край. Лайса вже погодилася відіслати співця геть. Саме тому вона того дня з ним тут і зустрілася. Я мав би піти з нею, але я й уявити не міг... якби я не наполіг... виходить, це я її вбив.
«Ні,— подумала Санса,— не кажіть так, не кажіть їм, не кажіть». Однак Альбар Ройс уже хитав головою.
— Ні, мілорде, не звинувачуйте себе,— мовив він.
— Це співцева робота,— погодився його батько.— Приведіть його, лорде Пітире. Поставимо крапку в цій сумній справі.
Пітир Бейліш, заспокоївшись, мовив:
— Як зволите, мілорди.
Обернувшись до гвардійців, він зронив наказ, і співця привели з в'язниці. З ним прийшов тюремник Морд, велетенський чолов'яга з маленькими чорними очицями й перекошеним, пошрамованим обличчям. Одне вухо й частину щоки йому відрубали в якомусь бою, однак і без них у ньому залишалося ще вісім пудів мертвотно-блідого тіла. Одяг сидів на ньому жахливо, ще й смердів тухлятиною.
На відміну від Морда, Марильйон вигляд мав майже елегантний. Хтось його викупав і вбрав у небесно-блакитні бриджі й вільну білу сорочку з пишними рукавами, підперезану сріблястим поясом — дарунком від леді Лайси. На руках були білі рукавички, а біла шовкова пов'язка затуляла порожні очниці, щоб не лякати лордів.
Морд став позаду нього з батогом у руці. Коли тюремник штурхнув співця в спину, той опустився на одне коліно.
— Ласкаві лорди, благаю вашої милості.
— Ти зізнаєшся у скоєному? — нахмурився лорд Нестор.
— Мав би я очі — я б заплакав,— голос співця, такий сильний і впевнений поночі, тепер звучав тихо й надтріснуто.— Я так її кохав, я не міг бачити її в обіймах іншого, не міг витримати, що вона до нього лягає в ліжко. Я не хотів кривдити свою любу леді, присягаюся. Я замкнув двері, щоб ніхто не турбував нас, поки я їй освідчуватимуся, та леді Лайса була така холодна... а коли вона сказала, що в тяжі від лорда Пітира... мене охопило якесь божевілля...
Поки він говорив, Санса не підводила голови. Тлуста Мадді казала, що Морд відтяв співцю три пальці — обидва мізинці й один підмізинний. Мізинці рукавичок і справді дивно стирчали порівняно з іншими пальцями, але сказати напевне було важко. Може, це просто плітки. Звідки Мадді знати?
— Лорд Пітир зласкавився й дозволив зоставити мені ліру,— мовив сліпий співець.— Ліру... і язик... щоб я і далі міг співати своїх пісень. Леді Лайса так любила, коли я співаю...
— Заберіть це жалюгідне створіння, бо я сам його зараз уб'ю,— прогарчав лорд Нестор.— Мене нудить від самого погляду на нього.
— Морде, забери його назад у небесну камеру,— сказав Пітир.
— Так, м'лорде,— Морд ухопив Марильйона за комір.— Досить балачок.
Коли він заговорив, Санса з подивом зауважила, що в нього всі зуби золоті. Присутні провели поглядами тюремника, який напівтягнув-напівштовхав співця до дверей.
— Слід його стратити,— заявив сер Марвин Белмор, коли вони вийшли.— Нехай летить за леді Лайсою у місячні двері.
— Язика б йому втнути,— докинув сер Альбар Ройс.— Того брехливого, глузливого язика.
— Знаю, я був до нього надто поблажливий,— вибачливо мовив Пітир Бейліш.— Якщо по правді, мені його шкода. Він убив з кохання.
— З кохання чи з ненависті,— сказав Белмор,— а він заслуговує на смерть.
— І скоро вона прийде,— різко мовив лорд Нестор.— У небесних камерах ніхто надовго не затримується. Блакить покличе і його.
— Можливо,— озвався Пітир Бейліш,— та чи відповість Марильйон на її поклик, знає тільки він сам.
Пітир махнув рукою, і вартові відчинили двері в кінці зали.
— Панове, ви, певно, втомилися з дороги. Вам усім на ніч приготували кімнати, а в нижній залі вас очікує вечеря й вино. Освеле, проведіть їх і потурбуйтеся, щоб їм нічого не бракувало,— звелів він і обернувся до Нестора Ройса.— Мілорде, не приєднаєтеся до мене у світлиці — вип'ємо по кубку вина? Алейн, люба, ходи з нами — наливатимеш.
У світлиці, де вже чекала карафа вина, слабко горів коминок. Стояло арборське золоте. Поки Пітир залізною коцюбою помішував дрова, Санса налила лорду Нестору кубок, з яким той сів біля вогню.
— Але це ще не кінець,— заговорив він до Пітира, так наче Санса й не присутня.— Мій кузен планує допитати співця особисто.
— Бронзовий Йон мені не довіряє,— Пітир відсунув убік поліно.
— Він приїде не сам. До нього приєднається Саймонд Темплтон, можете не сумніватися. І леді Вейнвуд також, боюся.
— І лорд Белмор, і молодий лорд Гантер, і Гортон Редфорт. І вони привезуть з собою Сильного Сема Стоуна, і Толетів, і Шетів, і Колдвотерів, і декого з Корбреїв.
— А ви добре поінформовані. А кого з Корбреїв? Не лорда Лайонела?
— Ні, його брата. Сер Лін мене чогось недолюблює.
— Лін Корбрей — людина небезпечна,— твердо мовив лорд Нестор.— І що ви маєте намір робити?
— А що мені робити, окрім як прийняти їх, якщо вони приїдуть? — Пітир ще раз поворушив полум'я і поклав коцюбу.
— Кузен хоче змістити вас із посади лорда-оборонця.
— Якщо так, зупинити його я не зможу. У мене в залозі двадцятеро людей. Лорд Ройс із друзями може підняти двадцять тисяч,— Пітир перейшов до дубової скрині, що стояла під вікном.— Бронзовий Нон вчинить, як схоче,— сказав він, опускаючись навколішки. Відчинивши скриню, він витягнув звідти сувій пергаменту й передав його лорду Нестору.— Мілорде,
