Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Шейн випрямився і посерйознішав.

— Я підвезу тебе, — коротко промовив він. Але сказано це було таким тоном, який не допускав жодних заперечень.

Андреї залишалося тільки змиритися.

— Добре, — невдоволено погодилась вона. – Але з магмобіля ти виходити не будеш і проводжати мене до гуртожитку також.

Шейн тільки кивнув у відповідь. Ось так, менш ніж через півгодини вона і опинилася на території Королівського університету магії.

І була вона в дворі вишу далеко не єдиною студенткою. Маги поверталися до навчання. Старші виходили з трипортів, молодші, тягнучи за собою валізи, – виходили з нутра щойно прибулого скайшіпу.

І новеньких у дворі, схоже, було найбільше. Їх легко було впізнати у натовпі – на виході з транспортного засобу вони зупинялися, завмирали і не приховуючи захвату озиралися довкола.

Мабуть, у свій перший візит сюди вона виглядала саме так. Як вони і домовлялися, Шейн з магмобіля не виходив. Але поява недешевого транспорту все ж привернула увагу, і щойно демоноборець покинув майданчик, до Андреї підбігли допитливі студентки.

— Катаріна Оренор, — протягнувши їй долоню відрекомендувалася, мабуть, лідерка дівчачої компанії.

— Аніка, — ввічливо відповіла Андрея і дівчина розгублено кліпнула.

— А ім’я роду? – нерозуміюче запитала вона.

— У мене немає роду, — спокійно промовила Андрея.

Аристократка озирнулася на своїх компаньйонок і неквапливо опустила долоню, яку Андрея так і не потиснула. Допитливість з очей дівчат зникла і, згуртувавшись, вони радо залишили Андрею наодинці з багажем.

До слова така поведінка панянок її зовсім не зачепила. Маги і раніше дивилися на неї зверхньо. Цього разу просто змінилася причина їхнього невдоволення.

Дорогою до гуртожитку її так ніхто і не зупинив, чому дівчина була безмежно рада. Отже, знайомих у Аніки було небагато. Можливо і серед одногрупників у дівчини близьких друзів не було.

— Перед заселенням в гуртожиток першокурсники повинні зареєструватися, — зустрічав студентів біля будки охоронця молодик. – Стійка реєстрації знаходиться там, — вказав він рукою напрямок.

З одного боку у Аніки уже був ключ. З іншого, її щойно зарахували на перший курс. Чи повинна Андрея також підійти до стійки реєстрації? На мить вона завагалася, а тоді підійшла до молодика, який роздавав усім вказівки.

— А якщо я уже була студенткою першого курсу минулого року але з деяких причин зарахована на перший курс знову, мені потрібно заново проходити реєстрацію?

Хлопець спершу розгубився, глянув у папку, яку тримав у руках, після чого знову подивився на Андрею.

— Мітка університету у тебе вже є? – Андрея кивнула. – І кімната в гуртожитку? – ще один кивок. – Тоді не потрібно. Можеш одразу іти розпаковувати речі.

— Дякую, — ввічливо промовила Андрея і полегшено зітхнула.

В гуртожитку то тут, то там грюкали двері, студенти збивалися в групки і радісно щебетали, обмінюючись враженнями від канікул. Загалом в коридорі було гамірно і неспокійно. Крім магів, то тут, то там тинялися магічні улюбленці студентів. Декотрих Андрея раніше бачила тільки на картинках, інших не бачила взагалі.

В ідеалі, їй не завадило б зараз роздобути карту університету, схему навчального корпусу, чи щось таке. Вона і справді боялася тут заблукати.

Зачинивши двері кімнати Андрея зраділа чудовій шумоізоляції і навіть на мить завмерла, насолоджуючись тишею і спокоєм.

А ще, чи не вперше за довгий час, вона не відчувала тривоги. Тепер їй нічого боятися. Хоча би тут, у цій конкретній кімнаті вона може нарешті розслабитись, і перестати слідкувати за кожним своїм словом, чи дією.

****

Відьмацьце скло. За зовнішнім виглядом воно практично нічим не відрізняється від звичайного, однак, володіє дивовижними властивостями. Куля з такого скла здатна утримувати всередині магічну енергію. Завдяки цьому мінерал, із якого воно виготовляється стрімко виріс в ціні. Адже, в таку кулю можна помістити будь-яке закляття. А щоб скористатися ним, достатньо її розбити. І зовсім не обов’язково бути при цьому магом.

Таким чином, відьмацьке скло стало особливо популярним як серед магів, так і серед простаків. Кулі з закляттями продавалися на чорному ринку цілими ящиками. А кристали вайкаріту вагонами вивозилися закордон часто в обхід митниці.

Не так давно їм вдалося накрити цілу партію контрабанди. І зараз в приймальні, за дверима його кабінету сидів ватажок контрабандистів. А прокурор Максвел, замість того, щоб його допитувати, уже хвилину непорушно сидів на одному місці, розгублено дивлячись на кристал вайкаріту в своїй руці, і ніяк не міг зрозуміти, що саме в ньому його збентежує.

Це було дивне відчуття. Наче якась зачіпка, щось вкрай важливе, що вертілося на язиці.

— Лер Максвел, — увірвався в потік його думок голос помічника, — ви ще не закінчили вивчати справу Уолліса? — Він відірвався від розглядання кристалу і не менш розгублено подивився на хлопчину. — Архіваріус уже декілька разів робив мені зауваження…