Вода і камінь. Книга 3. Мірабель - with love anellaya

-Якими були її останні слова?- Несподівано запитав Вієро.

-Кого?- Змучено перепитала Лелейн.

-Проклятої. Що вона сказала перед тим, як її голос зник?

-Яке це має значення?- Мірабель пересилила себе і повільно підвелася.

-Вона дала нам підказку з Відьмовою Лозою.- Мовив Вієро.- Логічно, що і про сходи вона не могла не сказати. 

-Сказала, що б нам не пощастило.- Мляво відповіла Лелейн.

-А до цього?- Вієро заметушився.- Там було щось важливе. 

-За цей час стільки всього сталося, що я жодного її слова не згадаю.- Мірабель подивилася на брудну сукню, повністю просочену кров’ю.

   Навколо неї зникла темна матерія, але вона відчувала її присутність всередині себе. Як лише вона не намагалася викликати свій дар, нічого не спрацьовувало. Це тільки робило енергію Потойбіччя ще могутнішою. Вона наче живилася її власним світлом і силою.

-Я запитала в неї про причетність її підказки до легенди.- Знову заговорила Лелейн.- А вона сказала що не знає і… 

-Що?- Вієро нахилився над нею.- Що «і», янголятко?

-Краще сім разів подумати ніж одразу припуститися помилки, так Вієро?- Вона бачила в його очах надію.

-Ось воно.- Прошепотів Ельф.

-Про що це ви?- Не зрозуміла Мірабель.

-Ми припустилися помилки одразу…- Говорив до себе Вієро.- Але що, як подумати перед тим, як знову помилитися? 

   Він переступив через прірву, наступаючи на наступну сходинку. Вієро підняв з неї ключі і глибоко зітхнув.

-Я піду з тобою.- Сказала Бель.

-Я можу помилятися.- Попередив її Вієро.

-Твої ідеї неймовірно небезпечні, але дієві. Я вірю тобі.- Вона зробила перший крок і опинилася біля нього.

-Один…- Прошепотів той, крокуючи далі.- Два… Три…

   Сім. Вони зупинилися, вдивляючись у сходи. 

-Це і є помилка.- Зрозуміла Мірабель.- І ми маємо оминути її.- Вона зробила великий крок, лишаючи восьму сходинку позаду.- Ти мав рацію! 

-Хвала Святим…- Вієро зітхнув з полегшення, а потім повернувся до Лелейн, щоб допомогти з Ніко, який досі був без свідомості.- Відчиняй двері, Бель.- Він поклав їй у долоню ключ. 

   Мірабель обережно, але впевнено дійшла до червоно-багряних дверей, заштовхнувши ключ до замку з такого ж матеріалу. Той з легкістю піддався і Бель смикнула за ручку, відчиняючи двері. Вона зайшла у них, дочекавшись інших і захлопнула їх за собою, востаннє поглянувши на вербний ліс Ши.

              З любов'ю, Анеллая