Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

Ой, недобре. Бо я, здається, починаю в нього закохуватись…

Ясна річ, ані слова про свої почуття, що раптово зародились у мене в серці, я не сказала. До речі, може, не так і раптово? Адже я, здається, просто не визнавала раніше, що мене тягне до Есмонда, і намагалась списувати це на своє захоплення ним як учениці. А зараз це стає трохи очевиднішим, бо… Мені хотілось знов обійняти його та поцілувати палко-палко, забувши про будь-які свої страхи, про все, що завгодно. Навіть магія заспокоїлась.

Та вголос я сказала зовсім не те, що думала.

– Так, я в повному порядку, дякую, Есмонде. Ми підемо додому зараз?

Я й не зрозуміла, коли саме його будинок став для мене домом в повноцінному розумінні цього слова, але ж став! Хотілось опинитись у рідних стінах, видихнути, заспокоїтись і не думати ні про що погане. Відкинути геть переживання про того самого Джейсона, хай йому грець…

Ні, молодий демон не здавався мені поганцем, навпаки. І клясти його нібито нема за що. Просто мені б жилось куди простіше без його зізнань.

– Звісно, йдемо додому, – кивнув Есмонд. – Розкажеш, як пройшло заняття?

Не чекаючи, доки я почну свою розповідь, якою б та не була, він допоміг мені вдягнутися, накинув і сам пальто та повів геть з академії Торенвес.

Нормально розговорилась я лише тоді, коли ми опинились досить далеко від академії, бо лише на вулиці перестала відчувати сильну, неприємну скутість. Зникло і погане передчуття, ніби нас застануть та задаватимуть якісь зайві питання.

Переповіла спочатку про те, як змусила студентів замовкнути, потім в деталях описала, що саме їм розповідала.

– Ти впоралась просто надзвичайно, – похвалив мене Есмонд. – Якщо чесно, я думав, ти просто простежиш, щоб вони не розбігались. Більшого й не вимагалось.

– Серйозно?! – чи то вражено, чи то обурено вигукнула я.

– Авжеж, – кивнув він. – Аспіранти, коли їх відправляють на підміну, зазвичай… Не заморочуються, скажемо так.

– У тебе хіба раніше були аспіранти?

– Ні, але ж я знаю, як це відбувається.

Я похитала головою.

– Так не можна. Якщо мені дали якесь завдання, то я повинна виконати його так, як тільки можу, гарно! Раніше у мене нічого не виходило, але зараз, коли я нарешті маю достатньо сил…

– О, – Есмонд осміхнувся. – То ти, виявляється, перфекціоністка!

– Та ні. Я ж погано вчилась.

– В тебе заблокували дар, - заперечив чоловік. – Повір, більшість людей на твоєму місці просто здалися б, закинули навчання. А ти отримала диплом, ще й з непоганим середнім балом.

– І нічого не вмію.

– Зате ти знаєш теорію.

– Який сенс з тієї теорії, Есмонде?

– О! Не кажи так! – на його обличчі відобразилось легке роздратування. – Твої батьки загнали тебе у такий стан, що ти просто не здатна прийняти мої компліменти, і я мушу їх пояснювати. Та такій прекрасній дівчині, як ти, і пояснити не шкода. Ти… Надзвичайно розумна, винахідлива дівчина, Мелісо. А ще ти дуже терпляча, маєш значну витримку. Скажу тобі чесно, якби мене позбавили магію, я б закинув її, зламався б, напевне, не в силах витримати цей зовнішній тиск. Те, що з тобою зробили, неприйнятно. А те, як ти витримала натиск, заслуговує на величезну повагу.

На вулиці було прохолодно, але я знала, що щоки мої почервоніли саме через ніяковість, ніяк не тому, що я змерзла.

– Мені все ж здається, що я не заслуговую на всі ці теплі слова, – чесно промовила я. – Ти так хвалиш мене, Есмонде, але ж я насправді зараз досягаю того, що інші давно мали в меншому віці.

– Колись я викличу на дуель твого батька за те, що він поселив в тобі невпевненість, – похитав головою демон. – Гаразд, забули про це. Сподіваюсь, ти зараз маєш намір поїсти.

Ми якраз підійшли до Есмондового будинку, і він відчинив двері, пропускаючи мене всередину. Я звично переступила поріг, паралельно відповідаючи на питання.

– Так, – кивнула я. – Якщо чесно, я зараз проковтнула би дикого звіра.

Раніше я дотримувалась правила: істинна леді повинна їсти трошечки, мов та пташка. Однак зараз всю пташиність було відкинуто геть. Есмонд навчив мене відновлювати втрачені ресурси за допомогою їжі, пояснив, що це набагато простіше за будь-які інші методики, що практикують маги. Я не сперечалась, вважала, що він абсолютно правий. Справді, щойно я почала нормально їсти, в мене і самопочуття стало кращим, і слабкість зникла. В ті ж дні, що я лишалась голодною, магія поспішала вийти з-під контролю. То чи варто випробовувати зайвий раз долю та мучити власний шлунок? Ясна річ, ні!

– Отже, м’ясо, – задоволено підсумував Есмонд. – Тоді йди, перевдягайся в щось зручніше за цю сукню, а я приготую наш обід… Чи вечерю, бо вже досить пізно.

Мене не треба було просити двічі. Я швиденько збігала до своєї кімнати, змінила сукню на максимально зручну, спустилась донизу бігцем… І ледь не обімліла. Бо вітальня перетворилась на справжню романтичну локацію: свічки, квіти, стіл посередині.

Він що, хоче вечеряти зі мною в такій обстановці?!