Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел
Ці суперечки точилися увесь тиждень, і щоразу Шейн придумував нові причини, чому їй не варто поспішати з поверненням до навчання.
— Так, але…
— У кого більше шансів одержати високооплачувану роботу після університету? У випускника провінційного вишу, чи студента Королівського університету магії? — Шейн насупився і зціпив невдоволено зуби. — Отож бо, — підсумувала дівчина, — навіть у двієчника з Королівського університету магії шансів отримати гарну роботу буде більше, ніж у відмінника з будь-якого іншого вишу.
— Навіть так, не потрібно поспішати. Ти ж нічогісінько не пам’ятаєш? Як ти збираєшся наздоганяти одногрупників? У тебе ж зовсім ніяких знань немає.
Цей із всіх представлених демоноборцем аргументів був найбільш вагомим, але і на нього Андрея знайшла відповідь.
— Вчитися… — просто відповіла вона. – Менше часу виділятиму на розваги і відпочинок, і більше на навчання. Впевнена, всі необхідні книги я зможу знайти в університетській бібліотеці.
— А як же практика? Чи ти вважаєш, що теоретичних знань буде цілком достатньо?
Це він після того, як увесь тиждень намагався навчити її правильно застосовувати магію. Андрея навіть вивчила декілька заклять. Але проблема була в тому, що вона не завжди розуміла як це працює, а тому їй важко було освоїти матеріал.
Не вистачало елементарних знань – того про що звичайні маги знають з народження. Для них ці речі були очевидними, для Андреї, яка магом стала стараннями одного біловолосого засранця – дивними.
— Щось придумаю, — зрештою відповіла вона, і Шейн закрив долонями обличчя.
Ще вчора вона занесла в адміністрацію університету усі необхідні документи і сьогодні зранку їй прийшло підтвердження про зарахування на перший курс. Андрея одразу ж почала збирати валізи, і Шейну з цим було явно важко змиритися.
— Ти ж можеш залишитися і ще на один день, — здавшись, вирішив змінити тему маг.
— Мені потрібен час, щоб освоїтися. Я ж нічогісінько не пам’ятаю. Не хотілося б випадково заблукати і запізнитися на першу пару.
— Я можу поїхати в університет завтра з тобою і все тобі показати, — одразу ж учепився до її слів демоноборець.
— Ні, дякую, — холодно відхилила його пропозицію Андрея. – Достатньо того, що викладачі знають, де я провела останні тижні, — просто Шейн супроводжував її вчора в університет, — якщо про це дізнаються ще й студенти…
— І що в цьому такого?
Андрея роздратовано подивилася на Шейна. Він справді не розуміє, чи прикидається? Демоноборець продовжував невинними очима дивитися на неї. Не розуміє.
— Мені не потрібна зайва увага. Достатньо уже того, що я на відміну від своїх одноліток не перевелася на другий курс. Про мене і так будуть пліткувати. Якщо хтось зі студентів побачить нас разом, не важко уявити до яких чуток це призведе.
— Для тебе так важливо, що подумають інші, — невдоволено пробурмотів собі під носа Шейн.
Насправді ж, Андреї було байдуже. Вона і раніше на думки оточуючих не зважала. Просто це ще одна причина триматися від Шейна якнайдалі.
За цей тиждень він явно почав щось підозрювати. І це не дивно, вони надто багато часу проводили разом. Але першим, що його насторожило – був почерк.
Як би Андрея не старалася, підробити почерк Аніки не вдавалося. Хоча і на те, як вона писала раніше це схожим не було. Мабуть, зміна тіла все ж далася в знаки.
В будь-якому випадку, почерк привернув увагу Шейна. Дарма Андрея сподівалася на зворотне. Чи то парочка частенько обмінювалася посланнями, чи то Шейн читав її конспекти. Зміну почерку він помітив одразу. В неї від страху серце мало з грудей не вистрибнуло, коли він вихопив з її рук заяву на переведення.
Щоправда, такій відмінності він одразу ж знайшов виправдання – амнезія. Хоч і ходив потім пів дня хмурий.
Взагалі, амнезія невдовзі стала виправданням усіх її дивацтв. Але чим більше цих дивацтв назбирається, тим швидше це виправдання перестане працювати. І Андрея уже зараз почувалася як на краю прірви – достатньо разочок оступитися і політ в безодню гарантований.
— Все, — спакувавши останню сукню, констатувала дівчина.
Шейн тяжко зітхнув і неохоче піднявся.
— Може хоча б пообідаємо разом? – зрештою запропонував він.
Андрея роздратовано подивилася на демоноборця. Зараз він їй більше дитину нагадував, ніж дорослого самостійного чоловіка. Вони ж тільки недавно поснідали.
І все ж, перед відповіддю вона кинула короткий погляд на годинник.
— Пропонуєш мені тут ще три години сидіти? Поки сніданок не перетравиться, і я не зголоднію?
Шейн розкуйовдив рукою волосся і зненацька нахилився вперед. Андрея здригнулася від несподіванки і мимоволі відступила на крок: демоноборець стояв ближче, ніж здавалося.
— Я сподівався, що ти будеш довше збирати речі. Минулого разу – цілий день зборам присвятила.
— Мабуть, тоді у мене було значно більше речей, — не розгубилася Андрея. – На відміну від деяких – університет мій рідний дім.