Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Просто Зедд. — Зедд на мить відірвався від споглядання миски. — Помруть. — Він провів виделкою по горлу. — Що тут незрозумілого? Помруть. Майже всі. Помруть. — Він повернувся до сестри Філіпи. — Пахне просто прекрасно. — Він знову вдихнув пару, що піднімалася від миски. — Просто чудово. Ви жінка з добрим серцем і великого розуму, раз змусили кухаря додати такий чудовий набір спецій. Просто прекрасно. — Сестра засяяла.

— Чарівник Зорандер, — підняв руку генерал, — можу я…

Еді цикнула на здоровенного генерала:

— Ви бути поганий суперник їжі. Потерпіть. — Зедд почав їсти, муркочучи від задоволення. Еді підвела його до стола біля стінки намету. На столі стояли кілька кухлів і лампа.

Незважаючи на рекомендацію Еді потерпіти, всі заговорили одночасно. Посипалися питання і заперечення. Зедд ні на що не звертав уваги, з апетитом поглинаючи яєчню. Нарізана товстими скибками шинка виявилася просто смакота. Зедд помахав особливо соковитим шматочком перед розгубленими глядачами, демонструючи своє задоволення. Спеції, цибуля, перець і теплі шматки м'якого сиру теж танули в роті. Закотивши очі, Зедд застогнав від блаженства.

Найкраща їжа за багато днів! Його дорожній раціон був простий і вже давним-давно встиг йому до смерті набриднути. Зедд частенько бурчав, що павучиха харчується куди краще, ніж він. Павучиха, схоже, випромінювала достаток, що теж виводило його з себе. Недобре, коли кінь дивиться на тебе звисока.

— Філіпа, — прогарчала Верна, — з чого ти так радієш мисці з яєчнею?

— Ну, цей нещасний міцно зголоднів. — Спантеличена сердитим поглядом Верни, вона махнула на Зедда рукою. — Ти тільки подивися на нього! Я просто радію, дивлячись, як він насолоджується їжею, і щаслива, що змогла допомогти тому, хто несе дар Творця.

Розтягуючи задоволення, Зедд знизив темп, коли миска майже спорожніла. Він міг би запросто з'їсти ще одну таку ж порцію. Генерал Райбах, сидячи на лавці навпроти, сердито куйовдив бороду. Побачивши, що Зедд закінчив, він подався вперед, напружено дивлячись на чарівника.

— Чарівник Зорандер, мені необхідно…

— Зедд. Пам'ятайте?

— Ага, Зедд. Зедд, я відповідаю за життя моїх солдатів. Не могли б ви пояснити, чому ви так упевнені, що їм загрожує небезпека?

— Я вже пояснив, — повідомив Зедд з набитим ротом.

— Але… Що це за небезпека?

— Обдаровані. Ну, магія, розумієте? — Генерал суворо випростався:

— Обдаровані?

— Ну, так. У супротивника є люди, наділені магічним даром. Я думав, вам це відомо.

Генерал покліпав, знову прокручуючи в голові почуте і намагаючись відшукати в простому поясненні Зедда натяк на приховану небезпеку.

— Ну звичайно, відомо.

— А! Тоді чому ви ще не викопали кілька братських могил?

Верна схопилася на ноги.

— В ім'я Творіння! А хто ми, по-вашому? Служниці? І знаходимося тут, щоб подавати вам вечерю? Ми — наділені даром сестри, знаходимося тут, щоб захищати нашу армію від полонених Джеганом сестер!

Еді ледь помітним жестом веліла Верні сісти і замовкнути.

— Чому б тобі просто не повідати нам, що ти виявив, Зедд? — Своїм звичайним надтріснутим голосом промовила вона. — Я бути впевнена, що генерал з аббатисою хочуть це дізнатися, щоб зміцнити нашу оборону.

Зедд ретельно підібрав останні крихти, яких залишилося до образливого мало.

— Аббатиса, я зовсім не хотів звинуватити вас в недостатній компетентності.

— Ну, ви напевно…

— Просто всі ви занадто гарні, от і все.

— Прошу вибачення?

— Занадто гарні. Ви і ваші сестри все життя намагалися допомагати людям.

— Ну… Я… Ми… Ну звичайно, ми допомагаємо людям. У цьому наше призначення.

— Але не вбивати. Джеган же неодмінно постарається перебити вас усіх.

— Ми це знаємо, Зедд. — Генерал почухав бороду, переводячи погляд з Зедда на Верну і назад. — Аббатиса і її сестри допомогли нам виявити багатьох ворожих вивідувачів. Так само, як сестра Філіпа виявила вас, коли ви прямували до табору, вони виявляють і ворогів. Вони виконують свою роботу і не скаржаться. Кожен солдат у нашому таборі радий, що вони з нами.

— Відмінно, чудово, але коли армія Імперського Ордена піде в атаку, все буде інакше. Вони стануть використовувати чаклунів, щоб спустошити ваші ряди.

— Спробують. — Верна намагалася говорити переконливо, не підвищуючи голосу, хоча їй явно хотілося закричати. — Але ми готові запобігти такого роду атаці.

— Абсолютно вірно, — закивав Уоррен. — У нас є люди, що знаходяться в постійній бойовій готовності.

— Це добре, це добре, — простягнув Зедд, нібито змінивши свою думку. — Значить, у такому разі ви готові розібратися з дрібними неприємностями. Білими комарами, приміром, і всім таким іншим.

Рунисті брови генерала Райбіха зійшлися на переніссі.

— Чим-чим?

Зедд помахав виделкою. — Тоді скажіть-но мені — просто щоб задовольнити мою цікавість, — що ви маєте намір зробити, коли супротивник піде в атаку? Ну, скажімо, кине на вас кавалерію.

— Заготовити завісу вогню, — не вагаючись відповів Уоррен. — А коли вони кинуться в атаку, запалимо її, перш ніж вони встигнуть хоча б взяти списи напереваги.

— Ага, вогонь. — Зедд засунув у рот останні залишки яєчні. Всі мовчки, дивилися, як він жує. Прожувавши, він підняв погляд. — Великий вогонь, треба думати? Колосальні язики полум'я і все таке?

— Так про які такі комарі він тлумачить? — Пробурмотів генерал Райбах, повернувшись до сидячої поруч з ним на лавці Верни з Уорреном.

— Абсолютно вірно, — не слухаючи генерала, відповіла сестра Верна. Генерал зітхнувши склав руки на могутніх грудях. — Якісну завісу Вогню. Вас щось в цьому не влаштовує, Перший чарівник?

— Ну… — Знизав плечима Зедд. Він помовчав, потім насупився і нахилився до генерала, придивляючись. Потім тицьнув кістлявим пальцем в його схрещені руки.