Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

Тиша стала просто вражаючою. Гробовою, я б сказала.

– Сподіваюсь, продемонстрованого достатньо, аби ви перестали задаватись питанням, яким саме чином я отримала місце в аспірантурі. Але, якщо у вас ще є якісь сумніви, то ми можемо продовжити демонстрацію магічних здібностей.

Судячи з усього, бажаючих і далі сумніватись у моїх силах не було, принаймні, в цій аудиторії. Мені насправді зовсім не подобалось застосовувати свій дар таким чином, я навіть не була впевнена, що зможу таке повторити, зате…

На душі стало легше.

Хоч змогла помститись за ту гидоту, що вони несуть.

– Звісно, я планувала, що ми з вами спочатку займемось теоретичними задачами, – продовжила я, з зусиллям витягуючи з пам’яті спогади про те, як саме нас карали суворі викладачі і кого мої однокурсники боялись більше за все. – Проте ви прийняли рішення спочатку розібратись з практичною складовою. Звісно, я не можу бути проти такого благородного пориву та бажання отримати знання. Тож… Перевірте проникність цих парт та підлоги, прибираючи дію моєї магії. У вас на це є п’ятнадцять хвилин. Після такої розминки перейдемо до теорії. І ще… Оскільки перерва у вас перенеслась на поточний момент – ви ж маєте все прибрати! – то потім її не буде. Всім все зрозуміло?

Питань не виникло жодних.

П’ятнадцяти хвилин мені вистачило на те, аби трохи заспокоїтись та взяти свою магію під контроль. Я вже тиждень не носила магічні рукавички від Емради, які блокували мою силу, але зараз пошкодувала, що забула їх вдома.

Мені б знадобилось те, що може пригасити чари зараз і не дати силі знову розлитись по приміщенню.

Та зрештою уроки Есмонда не минули марно. Я відвернулась від студентів, закрила очі, сконцентрувалась на диханні і дві хвилини просто збирала рештки розсипаної по кутках магії, невидимої для інших, зате такої потрібної мені самій.

Під кінець прибирання і я, і аудиторія були в стані більш-менш придатному для продовження заняття. Я прокашлялась та, сподіваючись, що говоритиму досить впевнено, продовжила свою лекцію.

Про практику мова більше не йшла. Ми розв’язували задачі, хтось виходив до дошки, і я навіть зробила кілька поміток в журналі. В цілому можна було сказати, що все пройшло відносно нормально, без зайвих ексцесів.

Відчувала я себе, щоправда, так, ніби здала три екзамени поспіль. Магія постійно намагалась знов повернути собі свободу, і як би я з нею не боролась, це було марно. Сила пручалась і хотіла взяти наді мною верх.

Зрештою, за годину такої боротьби я перетворила на кригу шматок крейди та відпустила студентів з аудиторії на кілька хвилин раніше. Здається, мені зараз терміново треба до Есмонда, доки мене остаточно не накрило власною силою.

Ото вже вляпалась…

З аудиторії я вийшла самою останньою. Спочатку дочекалась, доки всі студенти покинуть приміщення, тобі обійшла його, уважно придивляючись, чи не валяються десь клапті мого дару. Не хотілось, аби цю таємницю розкрили за лічені секунди, просто проаналізувавши, що ж там від мене лишилось.

Зрештою я заспокоїлась. Жодної зайвої магії виявлено не було, а в приміщенні стало достатньо тепло. Напевне, наступний курс і не помітить, що тут відбувалось.

А викладатиму їм уже точно не я.

Остання думка ще більше додала сил. Я взяла журнал та вирушила до дверей, переповнена бажанням якомога скоріше покинути академію Торенвес. Лише у дверях згадала про сніжного дракона і задалась питанням, чи можна було мені йти.

Чи в порядку Есмонд? Чи нічого не трапилось поганого? Хоча, напевне, ми б дізнались про бій, якби він відбувся.

Я замислено зачинила за собою двері, прокрутила у замковій щілині магічний ключ, який теж взяла у Флейма в кабінеті, розвернулась, аби вже йти геть, і буквально налетіла на демона.

От тільки, на жаль, зараз переді мною стояв не Есмонд, з яким я так хотіла обговорити все, що трапилось, а Джейсон.

– Бачу, студенти таки лишили тебе живою! – реготнув він. – Я б не впорався… Краще десяток сніжних драконів, аніж один потік другого курсу.

– На щастя, ми з ними швидко знайшли спільну мову, – через силу посміхнулась я, хоча єдиний стан, в якому я зараз бажала бачити Джейсона – це стан крижаної скульптури.

І найстрашніше, що я могла йому це забезпечити!

– Як приємно це чути! – вигукнув він. – Було б дуже сумно, якби ви зі студентами таки не поладнали….

– Що там дракон?

– А! – Джейсон махнув рукою. – Виявляється, він прилетів сюди зовсім не з ворожою метою. Зараз старші повели його кудись у ректорську, певне, офіційно привітати та окреслити правила поведінки на території академії Торенвес. Ну, чи в цілому у нас в країні…

– Дуже рада це чути, – я й справді видихнула з полегшенням, зрозумівши, що дракон проблемою не стане. – Лорд Флейм зараз де?

– Там же.

Це була вже не така гарна новина. Проте я все одно розраховувала почекати Есмонда у кабінеті. Сподіваюсь, він не надто надовго затримається на тій нараді у ректора, бо мені, здається, таки потріна допомога. Або принаймні тепла їжа.