Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

- Тож, ви вирішили зосередитися на розслідуванні нових випадків, - закінчив за нього лірієць, і Максвел скрипнув зубами від досади.

****

Скільки ще? Уже можна починати зворотній відлік? Гарольд в черговий раз отямився в підвалі. Цього разу він усе бачив. І це було ще гірше, ніж не бачити нічого.

Він думав що уже ніщо не зможе викликати у нього блювоту, але, схоже, помилявся. З важкістю розплющивши залиті кров’ю очі хлопець оглянув свою темницю і знову побачив його.

Пожирач стояв в кутку. Його примарне тільце випромінювало світло, а це означало, що не так давно він поглинув ще одну душу.

- Ти міцніше, ніж здавалося, - тихо промовив той і несподівано підлетів до Гарольда.

Затамувавши подих він спостерігав за тим, як демон протягує долоню в його напрямку і міг заприсягтися, що відчув холод, у місці де примарна долоня торкнулася його тіла.

Несподівано з холодом прийшло полегшення. Усім його тілом розповзлося тепло, і біль кудись зник. Невдовзі тільки хрипле дихання нагадувало про його стан.

- Здайся уже, - ліниво проговорив привид і Гарольд заплющив стомлено очі.

Можливо, тепер, коли біль відступив він зможе просто заснути. Він так давно нормально не спав.

Але демон несподівано відсторонився і біль повернувся з новою силою. Гарольд затрясся в агонії і знепритомнів.

Отямившись, він знову побачив пожирача. Той стояв над ним і мовчки спостерігав за його муками.

- Я подбаю про твою душу, - тихо промовив він.

Гарольд тільки губу прикусив. Розмовляти з мертвими до біди. Не дарма в Окті так переймаються нашестям потойбічних сутностей. Дарма він заговорив до демона минулого разу. Не слід було взагалі в його бік дивитися.

Хоча, яка уже зараз різниця. З дня на день у нього самого буде можливість поповнити армію неспокійних душ.

****

Лірен, тим часом, в черговий раз повернувся в те місце, куди його викликала Андрея. Як їй це вдалося і чому саме її голос він зміг почути навіть на відстані лірієць досі не знав.

Та й не важливо це було зараз. Він уже декілька разів оглядав це місце, але маги не залишили тут нічого, крім слідів очисних чарів.

Він знайшов підвал в якому її утримували з першого разу. Можливо, якби в той день він був уважнішим, зміг би вийти на їхній слід.

Чесно кажучи, Лірен все ще сподівався, що вони повернуться сюди. Місце було підібрано ідеально. Недобудована садиба з безліччю підземних ходів посеред пустки в далині від людей.

Скоріш за все злочинців налякали несподівані сусіди. Земельну ділянку неподалік викупили і збиралися розпочати будівництво, але поки було тихо.

Власник недобудови давно помер, спадкоємців у нього не було, тож садиба, якщо її можна так назвати, повернулася у власність міста.

Звідси до найближчого житлового будинку було кілометрів п’ять. Лірен навіть підраховувати не хотів, скільки часу знадобиться щоб дійти туди пішки.

Щоб усе це з’ясувати йому не знадобилося і дня. Варто було підійти у мерію і поцікавитися нерухомістю, щоб йому розповіли про це місце усе. Жителі столиці віддавали перевагу новобудовам. Ніхто не хотів разом з нерухомістю придбати в якості сусідів духів попередніх власників, тож продати такі об’єкти було особливо важко. Навіть житло в престижних районах у випадку неприродної смерті попередніх власників не користувалося особливою популярністю.

А тут недобудована садиба на окраїні Строктема. Він взагалі не був впевнений в тому, що це місце можна було віднести до столиці: з одного боку дикий степ, з іншого болота і ліс. До слова ночувати тут він би без захисту не наважився. Надто багато хижаків водилося у степах і лісах Окти.

Оглянувши все ще раз і перевіривши встановлену минулого разу систему датчиків, Лірен уже збирався перемістився, аж раптом помітив дивного птаха, що сидів неподалік на сухому дереві. Зовні той походив на ворона, але розмірами більше нагадував орла. Дзьоб у нього був неприродньо довгим. І чим довше лірієць дивився на птаха, тим більше недоліків знаходив у недбалій ілюзії.

Уже через мить Лірен перемістився за спину мага в надії відловити шпигуна, але той вправно ухилився від його рук і обернувшись зграєю ворон зник у невідомому напрямку.

Ілюзіоніст був можливо і незграбним, але вкрай талановитим: лірієць не одразу засік портал, а коли зміг його роздивитися, вдіяти уже нічого не встиг – маг втік.

Декілька хвилин Лірен безуспішно тинявся полем, намагаючись відшукати хоч якісь сліди, але всі його зусилля виявилися даремними. Ким би не був незнайомець, підказок після себе він не залишив. Обличчя його також роздивитися не вдалося, надто він був спритним.

Зрештою, заспокоївшись, Лірен присів на траву під тим деревом, де ховався ілюзіоніст і поринув у роздуми.

Надія на те, що зловмисники повернуться сюди знову, стрімко танула. А закинутих місць в Совігарді надто багато. В той же час Лірен був впевнений в тому, що на території буцімто придбаного ним складу перебували не всі викрадені тіла. Це ж випливало і з підслуханої Андреєю розмови. Вони їх кудись перевезли і секретар Рім скоріш за все знав куди.