Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— Що ж, тобі видніше, — сказала Джейн, розглядаючи в світлі від свічки одну з монет. — А ти вже маєш план, як зв’язатися з Марікою?

— Щонайперше спробуємо вирахувати тутешніх Конорів. Я певен, що в місті їх чимало, бо князівством править їхній родич. Далі, ми знаємо, що Маріка успадкувала свій дар від матері. Отже, її рідні з цього боку також Конори. Якщо вони мешкають десь неподалік, то наші пошуки можна вважати завершеними. Є ще Флавіан… гм… який хоче одружитися з Марікою. Мабуть, він впливовий мишковицький вельможа, а може, сусідній князь чи син князя. З розмов Аліси та сера Генрі незрозуміло, Конор він чи ні, тому його шукатимемо в останню чергу. Далі…

— Кейте, — урвала його сестра. — Ти говориш так упевнено, ніби ми вже на свободі. А реально — які маємо шанси вибратися з замку?

Він відвів погляд і, прикривши рукою рота, глухо прокашлявся.

— Не дуже високі, Джейн. Навіть дуже малі. Один до десяти. Може, й менше. Але ризикнути варто.

Після деяких вагань вона згідно кивнула:

— Гаразд. Це виправданий ризик. А яка буде наша леґенда? Звідки ми родом?

— Оце зараз і вирішимо.

Кейт підійшов до книжкових полиць, дістав згори величенький сувій і розгорнув його на столі. Зацікавлена Джейн підвелася зі свого стільця.

— Це мапа світу Конорів?

— Не всього. Лише Західного Краю та сусідніх країн. Умовно кажучи, це мапа тутешньої Європи.

Джейн схилилася над мапою, уважно розглядаючи її.

— Шрифт ще незвичніший, ніж у тих книжках, — сказала вона. — Але розібрати можна. „Галосаг“, „Ібріско“, „Велки Заходни Океан“, „Цорніка“, „Заходни Край“, „Ґойдельске Острове“, „Влошско“, „Полдени Немет“, „Помежігорско“, „Далмацко“, „Сродково Море“, „Полянско“, „Полночно Поморско“, „Всходне Слованске Землє“… — Звуки чужої мови злітали з її вуст вільно й невимушено, чого не можна було сказати про Кейта, який спотикався мало не на кожнім слові.

Через два місяці після того, як з’ясувалося, хто така Маріка, Старший Куратор ухвалив розпорядження про підготовку ґрупи розвідників для їх подальшого проникнення в світ Конорів. До складу цієї ґрупи ввійшли і Кейт з Джейн — здебільшого тому, що вони займалися безпосереднім стеженням за Марікою та Алісою, а Кейт, крім того, мав історичну освіту і спеціалізувався якраз на Середньовіччі. Решта членів ґрупи були слов’янами за походженням.

Проблему мовного бар’єру було вирішено досить швидко. У той час Джейн нерідко залишалася ночувати в Норвіку (а він, Кейт, дурник, аж до сьогодні не здогадувався про справжню причину), тому їй не склало труднощів виконати батькове доручення і потай відсканувати кілька книжок зі світу Конорів, які Аліса ховала в своєму кабінеті. Письмо цих книжок було дуже схожим на грецьке, але мова не мала нічого спільного з грецькою (окрім певної кількості запозичених слів) і за всіма ознаками належала до слов’янської ґрупи. Як виявилося, вона називалася слованською.

Фонетичний матеріал було отримано з записів підслуховування, де Аліса в дядьковій присутності практикувалась у слованській мові. Часом вони вдвох навіть вели бесіди, хоча й тоді здебільшого говорила Аліса, а сер Генрі лише зрідка вставляв короткі репліки — він так і не зміг нормально опанувати слованську.

На основі цієї лінґвістичної інформації, фахівці-філолоґи склали словник та посібник з ґраматики слованської мови і розробили курс її інтенсивного вивчення. Цей курс упродовж останніх восьми місяців проходили всі члени сформованої Старшим Куратором ґрупи майбутніх розвідників. Зрозуміло, що Кейт і Джейн, для яких слованська була геть чужою, постійно пасли задніх. Проте й між ними двома спостерігався значний відрив, бо завдяки своєму абсолютному музичному слухові й більшій кількості вільного часу, Джейн значно випередила брата. Та загалом, вони обоє вже були готові до того, щоб більш-менш вільно спілкуватися з мешканцями Західного Краю на найпростіші побутові теми.

„Поки лише в теорії,“ — уточнив про себе Кейт, разом з сестрою розглядаючи мапу. — „А як буде на практиці, побачимо…“

— Ось, поглянь, — озвався Кейт, тицьнувши пальцем у правий верхній кут мапи. — Невеличка країна Саамі, розташована на північно-східній околиці Сканського півострова, за полярним колом. Щось віддаленіше й неприступніше годі шукати.

— Авжеж, — погодилася Джейн. — Ґеоґрафічно вдалий вибір. Дуже сумнівно, щоб ми зустрілися тут з нашими „співвітчизниками“, або з людьми, що там бували. А ти бодай щось знаєш про Саамі?

— Нічогісінько, — відповів Кейт. — Пошукаю в Марічиних книжках, може, щось знайду про цю країну. Або виберу для нас іншу „батьківщину“, таку саму віддалену й неприступну. Але в будь-якому разі назвемося нашими справжніми іменами, для вуха слованів вони звучатимуть досить по-чужоземному — а це все, що нам потрібно. Ми брат і сестра, прибули до Галосагу… Ну, над метою нашої подорожі треба ще подумати.

Джейн знову сіла, склала руки на столі й увіткнулася підборіддям у кулак.

— Один день у цьому світі дорівнює двом нашим. Скоро батько з мамою почнуть нас шукати.

— Краще не думай про них, — порадив Кейт. — Не мордуй себе. Цим ти нічого не зміниш, тільки ще дужче засмутишся.

Вона гірко зітхнула:

— Легко сказати „не думай“. Я не можу не думати про маму. На батька мені начхати, але мама… Вона дуже хвилюватиметься за нас. Чого доброго, вона подумає, що ми… що ми загинули!

„А ми справді можемо загинути,“ — зненацька подумав Кейт. — „Хтозна, як поведеться замкова варта, коли помітить нас…“

— Годі, Джейн! — твердо промовив він. — Заспокойся. І, мабуть, тобі варто поспати.

Сестра заперечно похитала головою:

— Я не зможу заснути.

— Зможеш! Мусиш! Тобі необхідно виспатися. Я ще не вирішив, коли ми спробуємо вибратись із замку, але точно знаю, що це стане можливим лише після того, як ти гарненько відпочинеш. Інакше ми точно попадемося. — Кейт узяв її за