Гра престолів - Джордж Мартін
— Не смію заважати в обговоренні справ, — мовив капітан Морео, вклонився і пішов собі.
Галера мчала водами, справно й узгоджено змахуючи веслами, немов бабка крилами. Пан Родрік перегнувся через поручні й обвів очима берег.
— Не вийшло з мене хороброго захисника, пані.
Кетлін заспокійливо торкнулася його руки.
— Ми дісталися місця, пане Родріку, і з нами нічого не сталося. Все інше — то пусте.
Вона помацала неоковирними пальцями в себе під накидкою. Кинджал висів при боці. Поступово в неї виробилася звичка мацати його час від часу, набираючись упевненості.
— Тепер треба знайти королівського майстра-мечника і молитися, щоб ми могли йому довіритися.
— Пан Арон Сантагар — доволі марнославний, але чесний лицар. — Пан Родрік підніс руку до обличчя, щоб пригладити баки, та знову згадав, що їх там уже немає. Обличчя його виказувало збентеження. — Він, може, й упізнає клинок, так… але, пані, ми наражатимемо себе на небезпеку кожної миті, щойно ступимо на берег. До того ж при дворі є люди, які знають вас в обличчя.
Кетлін зібгала губи.
— Мізинець, — пробурмотіла вона.
Перед нею стояло його обличчя, зовсім хлопчаче, хоча той хлопчик давно виріс. Його батько помер кілька років тому, і він тепер називався князем Баелішем, але кликали його все одно Мізинцем. Саме її брат Едмур приліпив до нього те прізвисько, ще у Водоплині багато років тому: по-перше, вбогі маєтності Мізинцевої родини знаходилися на найменшому з півостровів-Пальців, а по-друге, Петир був замалий зростом і занадто тендітний для свого віку.
Пан Родрік прокашлявся.
— Пан Баеліш колись, е-е-е…
Він спантеличено намагався відшукати належне, достатньо чемне слово. Та Кетлін не мала часу жеманитися.
— Він був вихованцем мого батька. Ми разом виросли у Водоплині. Я вважала його своїм братом, а його почуття до мене виявилися… сильнішими за братерські. Коли оголосили про мої заручини з Брандоном Старком, Петир викликав його на двобій за мою руку. То було божевілля. Брандон мав двадцять років віку, Петир — заледве п’ятнадцять. Мені довелося благати Брандона залишити Петирові життя, і він залишив, але на додачу до життя — ще й шрам. Після того батько відіслали Петира геть, і більше ми не бачилися.
Вона підняла обличчя назустріч бризкам, наче свіжий вітер міг здмухнути зайві спогади.
— Він написав мені до Водоплину після смерті Брандона, та я спалила листа, не читаючи. Тоді я вже знала, що Нед одружиться зі мною у місце брата.
Пан Родрік знову потягнувся до своїх зголених баків.
— Зараз Мізинець сидить у малій раді короля.
— Я знала, що він злетить високо, — мовила Кетлін. — Він завжди був хитромудрий, навіть хлопчиною, та хитрість і мудрість — то-таки не одне й те саме. Цікаво, як він змінився за ці роки.
Високо над головою дозорці щось проспівали зі щогол. Капітан Морео пробіг чардаком, роздаючи накази, і навколо них на «Штормовій танцівниці» вибухнуло гарячкове завзяття, спричинене виглядом Король-Берега з його трьома високими пагорбами.
Кетлін знала, що триста років тому ці вершини були вкриті лісом, а на північному березі Чорноводи, там, де глибока і бистра річка стікала у море, жила якась жменя рибальського люду. Тоді Аегон Завойовник приплив з Дракон-Каменя і висадив військо саме на цьому березі, а на найвищому пагорбі з трьох спорудив собі першу паланку з дерева та землі.
Тепер місто вкривало берег, скільки Кетлін могла бачити: одне на одне громадилися кам’яні садиби, комори, склади, гостині двори та корчми, шинки та бурдеї, сади та цвинтарі. Гамір рибного базару було чути навіть з галери. Між будинками виднілися широкі проїзди, обсаджені деревами, звивисті вулиці, провулки такі вузькі, що двоє людей заледве б у них розминулися. Пагорб Візеньї вінчав Великий Септ Баелора при сімох кришталевих баштах. На іншому кінці міста, на пагорбі Раеніс, стояли зчорнілі стіни Драконосхрону, чия велетенська баня лежала у руїнах, а спижева брама була зачинена вже зі століття. Між ними бігла пряма, як стріла, Сестринська вулиця. Вдалині виднілися і мури міста, високі та міцні.
Уздовж води тягнулася добра сотня пришибів. Уся гавань була забита кораблями. Підходили та відвалювали морські рибальські дуби та річкові байдаки, туди-сюди між берегами Чорноводи сновигали перевізники, купецькі галери вивантажували крам з Браавосу, Пентосу та Лису. Кетлін побачила розкішно прикрашену прогулянкову мавну королеви, припнуту коло товстопузого, чорного від смоли китобоя з Ібен-Порту. Вище річкою у докових клітках стояв десяток вузьких бойових кораблів зі згорнутими вітрилами та хижими залізними таранами, що визирали над водою.
А над усім цим з високого Аегонового пагорба нависав Червоний Дитинець: сім величезних круглих башт, увінчаних залізними зубцями, похмуре громаддя передбрамної башти-стрільниці, бані палат, накритні мости, курені варти, підземелля, комори, товстезні зовнішні мури, поцятковані стрілецькими гніздами, і усе це вибудуване зі світло-червоного каменю. Наказав збудувати дитинця ще Аегон Завойовник, та закінчив тільки його син, Маегор Лютий. По тому він зітнув голови усім каменярам, теслям… геть усім, хто мурував замок. Тільки кров дракона мала знати надалі усі таємниці твердині Драконовладців. Така була воля короля.
Але зараз над мурами майоріли золоті, а не чорні прапори, і там, де колись дихав вогнем триголовий дракон, нині танцював увінчаний короною олень дому Баратеон.
Корабель-лебідь з Літніх островів якраз виходив з порту, розпустивши по вітрі велетенські білі вітрила на високих щоглах. «Штормова танцівниця» пройшла повз нього напрямки до берега.
— Ласкава пані, — мовив пан Родрік, — лежачи у ліжку, я думав про те, як нам краще діяти. Вам не треба ходити до замку. Я піду замість вас і приведу пана Арона до якогось безпечного місця.
Вона уважно роздивилася старого лицаря, поки галера наближалася до хвилерізу. Морео вигукував накази валірійським суржиком Вільних Міст.
— Вам загрожуватиме та сама небезпека, що й мені.
Пан Родрік посміхнувся.
— Оце вже ні. Я подивився на своє обличчя у воді й заледве сам себе упізнав. Остання людина, яка бачила мене без рясної порості на обличчі, була моя мати, а вона сорок років як померла. Гадаю, пані, що ніякої загрози мені тут немає.
Морео проревів наказ. Шістдесят весел піднялися з води, як одне, а тоді заходилися табанити. Галера вповільнилася. Ще один наказ, і весла сховалися
