Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Минулого разу він так і не зміг з нею поговорити – в домі сіда заявили, що Розети не буде декілька годин. Тож він повернувся на другий день.

Покоївка зустріла його, опустивши голову. Дівчина виглядала досить юною. Низенька, худенька, з довгим, заплетеним в косу, білявим волоссям, ясними блакитними очима і пухкими губами. Бліда і явно наполохана вона несміливо відповідала на його запитання.

За усю розмову, вона підняла на Максела погляд тільки раз, після чого схвильовано глянула вбік дворецького. На одинці їх так і не залишили, наче боялися, щоб вона часом не мовила чогось зайвого. І це було наскільки очевидним, що маєток Дорренів прокурор покидав міцно стиснувши зуби.

З розмови він не дізнався нічого корисного. Дівчина як і всі інші свідки не могла пригадати коли і як в тіло молодшого Уолліса вселився злий дух. Та й хлопчину вона пам’ятала, як здорового, життєрадісного, сповненого ентузіазму підлітка, який зовсім не квапився покидати цей світ.

Коли він попросив пригадати момент, коли вперше запідозрили що з хлопцем щось не так, дівчина завагалася, і через деякий час зізналася, що хлопчину відправляли в поїздку з кузенами, після якої той і повернувся якимось не таким.

Усю дорогу додому він думав про ці її слова. Минулого разу вони особливо не зациклювалися на цьому. Після того як Лірен розвіяв злого духа вони натрапили на ще три схожі випадки. Підозру викликало те, що душі попередніх власників покинули тіло до вселення.

Так і виникнула версія відповідно до якої душі в тіла потерпілих були вселені за допомогою ритуалу переселення душі.  Пізніше їхні підозри підтвердив і лірійський жрець, якого вони залучили до розслідування. Сліди ритуалу були виявлені на тілах двох інших жертв. В той час тіло Уолліса уже не підлягало дослідженню. Родичі спалили його разом з тілами його сім’ї і поховали їх усіх разом в сімейному склепі.

На Лірена підозра впала не одразу. Вони увесь час протягом розслідування наче відставали на крок від злочинця. Щойно виявляли злого духа – втручалося Відомство неспокійних душ. Так що слідчі часто не встигали допитати переселенця як слід.

Це була свого роду прогалина в законодавстві. Зазвичай покарання злочинцю призначає суд після ретельного розслідування. Але у справах в яких фігурують духи застосовуються норми замогильного законодавства. І в одній із статей Кодексу законів «Про мирне співіснування мертвих і живих» ідеться про те, що Відомство неспокійних душ має повне право вершити суд над мертвими, в тому числі знищувати духів, які своїм існуванням загрожують безпеці мирних підданих Окти.

В законі так і зазначалося: «Дух, який незаконно вселився в тіло особи без її попереднього на те усного чи письмового дозволу підлягає негайному знищенню»

«Негайному» - тобто, одразу ж після виявлення такого. Не дивно, що їм так і не вдалося з’ясувати всіх обставин і виявити усіх причетних до справи.

Механізм вчинення злочину також спершу був їм незрозумілим. Жертвами ставали як безрідні бідняки, так і нащадки іменитих родів. Не було зрозуміло, коли і як в їхні тіла вселяли чужі душі, як і те що це були за душі.

Пазл ніяк не складався, але всі ниточки вели до Відомства неспокійних душ. В різні періоди майже усі потерпілі відвідували відомство. І за винятком декількох лірійських жреців тільки працівники Відомства володіли необхідними знаннями, для проведення ритуалу.

Зібрати усе докупи допоміг Теренс Рім. Максвел як сьогодні пам’ятав той день, коли блідий і схвильований секретар Глави ВНД зайшов в його кабінет, тримаючи в руках тонесеньку папку.

Якби не він, їм узагалі вдалося б піймати Лірена?

Зупинивши магмобіль перед будинком в якому жив, прокурор змахнув рукою в напрямку транспортного засобу, і той зменшився до розмірів його мізинця. Помістивши мініатюрку в свою кишеню, чоловік глянув на вікна своєї квартири і несподівано завмер.

Від однієї думки про повернення в квартиру йому зробилося зле. Небажання підніматися вверх було настільки сильним, що йому на мить здалося, що він просто збожеволів.

Чому і звідки воно взялося Максвел зрозумів, щойно зачинив за собою двері. Лірен зустрів прокурора хижою усмішкою, і спогади лавиною скотилися на нього.

- Ненавиджу тебе, - з порогу заявив Максвел, схопившись руками за голову.

Після маніпуляцій лірійця мігрень була йому забезпечена.

- Навзаєм, - продемонструвавши в усмішці гострі ікла відповів лірієць. – Ти сьогодні довго. Сам розповіси, чи мені допомогти?

Максвел скривився і, пройшовши у вітальню, неохоче почав переказувати лірійцю усе, що йому розповіла покоївка.

Лірен слухав мовчки, зрідка задавав уточнюючі запитання, а коли Максвел закінчив, глянув на нього своїми фіолетовими очиськами і схилив голову на бік.

- І ви, звичайно ж не допитували кузенів, з якими хлопчина вирушав у поїздку.

- На ту мить це не здавалося чимось вагомим, - холодно відповів Максвел, але навіть для його вух це прозвучало жалюгідним виправданням.

- І як же ви тоді встановили момент проведення ритуалу? – натомість запитав Лірен.

Максвел скрипнув зубами.

- Коли ми запідозрили застосування ритуалу, тіло Уолліса уже було знищене. Досліджувати було нічого…