Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Правда? Ніколи не знала.

Ці сестри Світла — зарозумілі зарази, понуро подумав Зедд. Протягом тисячоліть поява в Новому світі означала для них смертний вирок. Зедд завжди був трохи більше поблажливий. Але ненабагато. У минулому сестри приїжджали в Новий світ з однією лише метою — викрадати хлопчиків, наділених магічним даром. Сестри заявляли, що тим самим рятують їх. Але Зедд вважав, що чарівників повинні вчити чарівники. І якщо сестри приїжджали в Новий світ, щоб відвести хлопчика за великий бар'єр у Палац Пророків, вони, на думку Зедда, здійснювали найтяжчий злочин. Саме за цим вони приїхали сюди минулої зими і забрали Річарда. І якраз сестра Верна захопила Річарда і відвезла в Старий світ. Живучи під закляттям Палацу, він запросто міг застрягти там на сторіччя. Хай вже Річард встановлює з сестрами Світла дружні відносини, ну їх.

Втім, якщо бути чесним, у сестер теж є привід косо поглядати на нього, Зедда. Зрештою, саме він сфабрикував те заклинання, за допомогою якого Річард зруйнував їх Палац. Але і аббатиса Енн теж брала в цьому участь — адже вона розуміла, що це єдиний спосіб перешкодити Джегану захопити Палац і скористатися пророцтвами, що зберігалися там.

Всюди по табору бродили вартові. Здоровенні солдати. У кольчугах і шкіряних обладунках вони являли собою солідне видовище. Ковзаючи в пітьмі, вони бачили всіх і вся. У таборі було відносно тихо, враховуючи його чималі розміри. Звуки багато можуть видати ворогові. Не так-то просто змусити таку кількість людей дотримуватися тиші.

— Я рада, що перший візитер, наділений даром, виявився другом, — сказала сестра.

— А я радий, що наділені даром допомагають вартовим нести службу. Є різновиди ворожих набігів, які звичайні вартові не в змозі помітити. — Зедд не знав, чи дійсно вони готові відбити такого роду набіги.

— Якщо буде задіяна магія, ми її розпізнаємо.

— Гадаю, ви весь час за мною стежили.

— Так, — кивнула сестра Філіпа. — Як тільки ви проминули лінію пагорбів.

— Так? — Зедд почухав підборіддя. — Чимала відстань.

— Чимала, — задоволено посміхнулася сестра Філіпа. Він озирнувся і подивився у темряву.

— Вас двоє. Дуже добре. — Вона завмерла і повернулася до чарівника:

— Обидві? Ви знали, що нас дві? — Зедд невинно посміхнувся:

— Ну звичайно! Ви просто стежили. А вона слідувала трохи позаду, заготовляючи деякі дрібні капості на випадок, якщо я опинюся ворогом.

Сестра Філіпа здивовано моргнула.

— Приголомшливо. Ви відчули, як вона торкається свого Хань? На такій відстані? — Зедд самовдоволено кивнув.

— Я став Чарівником Першого Рангу не за те, що жилавий.

Нарешті посмішка сестри Філіппи зробилися щирою.

— Я рада, що ви прийшли як друг, а не як ворог.

Сестра навіть не підозрювала, наскільки вона права. Зедд володів чималим досвідом в малоприємній, брудній справі: застосуванні магії у війні. Під'їхавши до табору, він побачив проломи в обороні і слабкі місця в засобах застосування магії. Вони не ставили себе на місце супротивника, не вміли думати, як він. Будь Зедд ворогом, в таборі би вже давно почався переполох, незважаючи на всі їхні приготування до зустрічі з чарівниками.

Сестра Філіпа повела його далі. Крокуючи по д'харіанському військовому таборі, Зедд почував себе дещо незручно, хоча й добре знав, що вони воюють на одній стороні. Дуже довгий час д'харіанці були для нього смертельно небезпечними ворогами. Річард все змінив. Зедд зітхнув. Іноді він думав, що Річард цілком здатний подружитися з громом і блискавкою і запросити їх на обід.

Всюди темніли намети і фургони. Списи і піки стояли акуратними рядами. Деякі солдати спали, інші сиділи в темряві, тихо перемовляючись і неголосно сміючись.

Всюди ходили патрулі, Зедд відчував їх дихання, але в темряві не міг розгледіти облич.

Вартові охороняли всі підходи. Кострів в таборі було зовсім небагато, причому в основному сигнальні, розпалені в стороні від основних сил, а більшу частину табору покривала тьма. У деяких арміях ночами виконували багато роботи, ремонтуючи або виготовляючи необхідні предмети, і солдатам дозволялося робити що хочуть. Ці ж люди вели себе тихо, і розвідники мало що могли дізнатися. д'харіанці були відмінно навчені, дисципліновані, професійні солдати. На відстані розміри табору визначити було важко. Насправді ж він був величезним.

Сестра Філіпа привела Зедда до великого намету, достатньо високого, щоб у ньому можна було стояти. Висячі під стелею лампи освітлювали намет зсередини. Жінка пірнула під навіс і заглянула всередину.

— Я привела чарівника, він бажає бачити аббатису. У відповідь з намету почувся здивований голос, який дозволяв увійти.

— Заходьте, — посміхнулася сестра Філіпа, легенько підштовхуючи його в спину. — А я поки пошукаю вам чогось поїсти.

— Буду не тільки пребагато вдячний, але і в боргу перед вами, — відповів Зедд.

Ледве він увійшов, як сидячі в наметі люди встали, вітаючи його.

— Зедд! Ти, старий дурень! Ти бути живим! Зедд посміхнувся, коли Еді, стара чаклунка, відома в Вестланді як кістяна жінка, кинулася йому в обійми. Притиснувши її голову до грудей, Зедд гладив чаклунку по чорному з сивиною волоссю, постриженому «каре», трохи нижче вух.

— Я ж обіцяв, що ти знову мене побачиш, вірно?

— Так, обіцяв, — прошепотіла Еді, уткнувшись в його балахон.

Вона відсторонилася і оглянула його з ніг до голови, не випускаючи його рук. Потім потягнулася і пригладила його неслухняне хвилясте біле волосся.

— Ти, як завжди, чарівна, — сказав Зедд. Еді подивилася на нього своїми білими очима. Її позбавили зору, коли вона була ще зовсім молодою. Тепер Еді бачила за допомогою свого чарівництва. І в якомусь сенсі куди краще, ніж звичайним зором.

— Де твій капелюх?

— Капелюх?

— Я купила тобі красивий капелюх, а ти