Місто кісток - Кассандра Клер

– Вибачте, якщо я перебила, – додала вона механічно.

– Боже мій! – сказав Джейс. – Наближається жахлива пора.

Годж виглядав стривоженим.

– Я-я-я дуже ситно поснідав, – пробурмотів він. – Я маю на увазі обід. Ситний обід. Я вже не можу їсти…

– Я вилила суп, – сказала Ізабель. – І замовила китайську кухню з того закладу в центрі міста.

Джейс відійшов від столу і потягнувся.

– Чудово. Я такий голодний.

– Може, і я з’їм шматочок, – сумирно зізнався Годж.

– Ви двоє – страшенні брехуни, – похмуро сказала Ізабель. – Слухайте, я ж знаю, що ви не любите, коли я готую.

– Тому перестань це робити, – слушно порадив їй Джейс. – Ти замовила свинину «Му Шу»? Ти ж знаєш, що я її обожнюю.

Ізабель закотила очі.

– Так. Вона на кухні.

– Супер! – Джейс прошмигнув повз неї, лагідно скуйовдивши її волосся. Годж, поплескавши Ізабель по плечі, пішов слідом за ним, винувато схиливши голову. Чи й справді Клері кілька хвилин тому бачила в ньому фантом колишнього воїна?

Ізабель провела Джейса та Годжа поглядом, крутячи ложку між блідими пальцями зі шрамами.

– Він насправді такий? – спитала Клері.

Ізабель навіть не глянула на неї.

– Хто насправді що?

– Джейс. Він справді страшенний брехун?

Тепер Ізабель глянула на Клері, її очі були великими, темними і несподівано задуманими.

– Джейс взагалі не бреше. Не щодо важливих речей. Він скаже тобі болючу правду, але обманювати не буде. – Вона зробила паузу, перш ніж тихо додала. – Ось чому краще взагалі ні про що його не запитувати, якщо не знаєш, чи ти витримаєш почуту відповідь.

Кухня була теплою, світлою та сповненою солоно-солодкого аромату китайської їжі. Запах нагадав Клері дім; вона сиділа, втупившись у тарілку з блискучою локшиною, гралася з виделкою і намагалася не дивитися на Саймона, який вирячився на Ізабель з виразом обличчя солодшим, ніж качка по-пекінськи.

– Гадаю, це навіть романтично, – сказала Ізабель, втягуючи кульки тапіоки через величезну рожеву соломинку.

– Ти про що? – запитав Саймон, миттєво насторожившись.

– Та про те, що мама Клері була одружена з Валентином, – сказала Ізабель. Джейс та Годж розказали їй історію, хоча Клері помітила, що обидва пропустили деталі про те, що Лайтвуди також були в Колі та про прокляття Конклаву.

– Тепер він повстав із мертвих і повернувся, щоб розшукати її. Напевне, хоче повернути Джоселін.

– Щось я сумніваюся, що Валентин послав демона равенера до її будинку, бо хоче «повернути її», – сказав Алек, який з’явився на кухні, коли їжу подали. Ніхто не запитував його, де він був, а хлопець і не прагнув розповідати. Він сидів поруч із Джейсом, навпроти Клері, але уникав зустрічатися з нею поглядами.

– Я б так не зробив, – погодився Джейс. – Спершу – цукерки й квіти, пізніше – листи з вибаченнями, і лише після цього – орди демонів. Саме в такому порядку.

– Можливо, він посилав їй цукерки й квіти, – сказала Ізабель. – Ми ж не знаємо.

– Ізабель, – сказав Годж терпляче, – це людина, через яку Ідрис зазнав руйнувань, яких ніколи раніше не бачив. Цей чоловік налаштував Тіньоловів проти нечисті й залив вулиці Міста Скла кров’ю.

– То він запальний, той чортяка, – сперечалася Ізабель.

Саймон спробував виглядати грізним, але облишив, коли побачив, що на нього дивилася Клері.

– Навіщо ж Валентину та Чаша і чому він такий упевнений, що вона в мами Клері? – запитав він.

– Ви сказали, що він може створити власну армію, – сказала Клері, звертаючись до Годжа. – Ви маєте на увазі, що можна використовувати Чашу, щоб створювати Мисливців за тінями?

– Так.

– Отже, Валентин міг просто підійти до будь-якого хлопця на вулиці та зробити з нього Тіньолова? Для цього потрібна лише Чаша? – Саймон витягнувся вперед. – А зі мною це спрацює?

Годж довго міряв його очима.

– Можливо, – сказав він. – Але за всю історію лише кількох приземлених вибрали для Вступу і вони стали нефілімами, бо більшість ніколи не зможе пережити перетворення. Для цього потрібні особливі сила та пружність. Перш ніж перетворювати, їх потрібно інтенсивно тренувати та випробовувати, але Валентин ніколи б не займався таким. Він буде використовувати Чашу на будь-кому, кого він зможе захопити, і з двадцяти відсотків тих, хто виживе, створить власну армію. Військо, яке він використає для нападу на Конклав.

Алек дивився на Годжа з тим самим жахом, який відчувала Клері.

– Чому ви гадаєте, що він зробить це?

– Тому що, – пояснив Годж, – коли Валентин був у Колі, таким був його план. Він казав,