Шістка воронів - Лі Бардуго

— Але він довгий, — додав Матаяс.

— Та ми не можемо дізнатися, у якому місці він найбільш вразливий, — заперечила дівчина. — Хіба ти володієш якимись магічними знаннями про те, які вартові вежі й застави функціонують. Окрім того, якщо ввійдемо з боку Равки, нам доведеться боротися з равканцями й фієрданцями.

Те, що вона казала, мало сенс, але це дратувало Гелвара. У Фієрді жінки так не розмовляли, вони не могли висловлюватися щодо військових чи стратегічних питань. Але Ніна завжди була саме такою.

— Ми увірвемося з півночі, як і планували, — мовив Каз.

Джаспер ударився кілька разів головою об обшивку корабля й звів очі до небес:

— Гаразд. Але якщо Пекка Роллінз уб’є нас усіх, я збираюся змусити Віланів привид навчити мій привид грати на флейті, щоб роздратувати твій привид так, аби його чорти хапали.

Бреккерові уста скривилися:

— Я найму Матаясів привид, щоб надер твою примарну дупу.

— Мій привид не знатиметься з твоїм привидом, — повідомив Матаяс манірно й сам здивувався, чи не вивітрився, бува, на морському повітрі його мозок.

Частина третя

Пригнічений

16

Інеж

Усе боліло. І чому кімната крутилася?

Інеж повільно приходила до тями, думки плуталися. Вона пам’ятала реальний дотик Оуменового ножа, те, як дряпалася контейнерами, як кричали люди, поки вона висіла в повітрі, ухопившись кінчиками пальців: «Спускайся, Маро!» Але Каз повернувся за нею, щоб урятувати свою інвестицію. Вони, мабуть, таки потрапили на «Феролінд».

Вона спробувала перевернутися, але біль був занадто гострим, тож довелося вдовольнитися поворотом голови. Ніна дрімала на табуретці, що приткнулася в кутку за столом, долоня Інеж міцно вчепилася в руку дівчини.

— Ніно, — каркнула вона. Здавалося, горло хтось вистелив колючою вовною.

Ніна рвучко прокинулася.

— Я не сплю, — бовкнула вона, потім утупилася затуманеним поглядом в Інеж. — Ти прокинулася. — Ніна сіла пряміше. — Ох, святі, ти прокинулася!

І розревілася.

Інеж спробувала сісти, але заледве могла підвести голову.

— Ні, ні, — заспокоїла її Ніна. — Не намагайся рухатися, просто відпочивай.

— З тобою все гаразд?

Ніна засміялася крізь сльози.

— Зі мною все добре. Це тебе порізали. Не знаю навіть, що зі мною коїться. Набагато легше вбивати людей, ніж піклуватися про них.

Інеж змигнула, і дівчата знову розсміялися.

— Ой-ой-ой-ой-ой, — застогнала Інеж. — Не сміши мене, це жахливо боляче.

Ніна здригнулася.

— Як ти насправді почуваєшся?

— Болить, але не нестерпно. Хочеться пити.

Серцетлумачниця простягнула їй бляшане горнятко, повне холодної води.

— Ось свіженька. Учора дощило.

Інеж обережно сьорбнула, дозволивши Ніні притримати свою голову.

— Як довго я була у відключці?

— Три дні, майже чотири. Джаспер ледь не довів нас до божевілля. Здається, я не бачила, щоб він хоч дві хвилинки посидів спокійно. — Вона різко звелася на рівні. — Треба сказати Казові, що ти прокинулася! Ми думали…

— Зачекай, — перервала її Інеж, хапаючи за руку. — Можна не казати йому просто зараз?

Ніна знову сіла, на виду з’явився задумливий вираз.

— Звичайно, але…

— Не кажи йому до ранку. — Інеж замовкла. — Зараз ніч, чи не так?

— Так. Власне, щойно минула північ.

— Ми знаємо, хто напав на нас у гавані?

— Пекка Роллінз. Він найняв Чорних Вістер й Голених Дурників, щоб не дати нам вийти з П’ятої гавані.

— Як вони дізналися, звідки ми вирушатимемо?

— Ми точно не знаємо…

— Я бачила Оумена.

— Оумен мертвий. Каз убив його.

— Він справді це зробив?

— Каз убив купу людей. Ротті бачив, як він узявся за Чорних Вістер, котрі загнали тебе на ті контейнери. Якщо не помиляюся, він точно сказав таке: «Там було достатньо крові, щоб перефарбувати док у червоний».

Інеж заплющила очі.

— Занадто багато смертей.

Смерть завжди блукала довкола них у Бочці. Але так близько до Інеж вона підкралася вперше.

— Він боявся за тебе.

— Каз нічого не боїться.

— Тобі варто було побачити його обличчя, коли він тебе сюди приніс.

— Я дуже цінна інвестиція.

У Ніни відвисла щелепа.

— Тільки не кажи, що він бовкнув таке.

— Звісно ж, він так сказав. Ну, гаразд, про цінну я вигадала сама.

— Ідіот.

— Як Матаяс?

— Іще один ідіот. Як ти гадаєш, зможеш трохи поїсти?

Інеж похитала головою. Їсти не хотілося.

— Спробуй, — переконувала Ніна. — Коли Каз тебе приніс, уже майже не було з чим працювати.

— Я лише хочу відпочити.

— Звичайно, — запевнила дівчина. — Я приглушу гасову лампу. Інеж знову потягнулася до неї.

— Не треба. Я не хочу знову заснути.

— Я могла б тобі почитати, якби мала що. У Маленькому Палаці є Серцетлумачник, котрий може годинами декламувати епічну поезію. Якби ти почула це, пошкодувала б, що не померла.

Інеж засміялася та здригнулася.

— Просто побудь зі мною.

— Гаразд, — погодилася Ніна. — Поки ти хотітимеш розмовляти. Розкажи, чому ти не маєш на руці ворона й кубка?

— Починаєш із простих запитань?

Ніна схрестила ноги й поклала чоло на руки.

— Чекаю.

Інеж помовчала якусь мить.

— Ти бачила мої рубці?

Ніна кивнула.

— Коли Каз умовив Пера Гаскеля викупити мою угоду зі «Звіринцем», перше, що я зробила, — вирізала павичеве перо.

— Той, хто це зробив, працював досить грубо.

— Він не був Корпуснійцем чи медиком.

Просто один недоумкуватий різник, із тих, хто вів свою торгівлю в найогидніших місцях Бочки. Він запропонував їй хильнути віскі, а потім просто садонув по шкірі, зриваючи її та залишаючи на передпліччі поморщене розгалуження ран. Інеж було байдуже. Біль дарував свободу. У «Будинку екзотики» полюбляли оповідати про її шкіру. Схожу на каву зі згущеним молоком. Кольору паленої карамелі. Атласну на дотик. Вона раділа кожному доторку ножа й кожному шрамові, котрий він залишав по собі.

— Бреккер казав, що я не маю робити нічого, крім чогось корисного.

Каз навчив її зламувати сейфи, чистити кишені, вправлятися з ножем. Він навіть подарував їй свій перший клинок, той, котрий вона назвала Сан-Петіром. Вона гадала, що це не такий милий подарунок, як дикі герані, але значно практичніший.

«Може, я скористаюся ним проти тебе», — пожартувала Інеж.

Він зітхнув: «Якби ти й справді була така кровожерлива». Дівчина так і не зрозуміла, чи він теж жартував.

Зараз вона трішки посунулася столом. Тіло досі боліло, але вже не так сильно. Зважаючи на те, як глибоко увійшов ніж, Ніниною рукою, певно, керували її святі.

— Бреккер сказав, якщо я гарно зарекомендую себе, то зможу приєднатися до Покидьків, коли захочу. Я приєдналася, але не зробила татуювання.

Ніна звела брови.

— Не думала, що можна обирати, хочеш чи ні.

— Технічно обирати не можна. Я знаю, що деякі люди не розуміють,