Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні
— Ні! — застогнав кривоносий маг і вигукнув прадавньою мовою якесь невідоме Роранові закляття. Карн прокричав йому щось у відповідь — їхні голоси сплелися в химерну какофонію жаху, порожнечі, ненависті й жорстокості. Серце Міцного Молота тьохнуло від недоброго передчуття. Схоже було на те, що в поєдинку відбувся небезпечний перелом. Варденський маг тим часом і справді опустив додолу клинок із блакитного світла. Повітря довкола нього затремтіло і… Карн раптом вибухнув, перетворившись на хмарку білого попелу. Усе це сталося так швидко, що Роран навіть оком не встиг змигнути.
Довкола враз потемніло. В обличчя Рорана вдарила важка хвиля розпеченого повітря — усе захиталося, і він провалився в якусь безодню. Молот випав йому з рук, а ліве коліно пройняв нестерпний біль. І вже за мить щось боляче вдарило Рорана по губах, вибивши зуб. У роті з’явився терпкий солоний присмак крові.
Прийшовши до тями, Міцний Молот зрозумів, що лежить на животі. Перед його очима то тут, то там валялися сіро-зелені кругляки, від яких смерділо свинцем. По їхній гладенькій поверхні вітер перекочував пластівці попелу. Довкола панувала зловісна тиша, яку порушували хіба що розмірені удари Роранового серця.
Кров потрапила Міцному Молоту в горло, і він закашлявся. Потім насилу перевернувся на бік, випльовуючи згустки червоного мокротиння. Разом з ним на бруківку полетів і вибитий зуб. Ватажок уважно його оглянув, витер і спробував вставити назад у ясна — корінь видався йому цілим.
Роран повільно звівся на ноги, ступив кілька кроків і знову впав на землю під дверима одного з будинків. Довкруг було жахливе місиво з понівечених тіл: відірвані руки, ноги, пробиті шоломи, зламані навпіл мечі…
«Молот? Де мій молот?» — перелякано подумав Роран і почав повзати бруківкою, як сліпе кошеня. Урешті-решт, він таки знайшов свою вірну зброю під одним із тіл, знову звівся на ноги й оглянув майдан мутними очима.
Той був усіяний трупами варденів і воїнів Імперії. Від фонтана залишилася тільки невеличка купка гальки, з-під якої час від часу бризкали тоненькі струмочки води. Неподалік від тієї місцини, де ватажок востаннє бачив Карна, лежало його почорніле зморщене тіло. Кулаки небіжчика були міцно стиснуті й досі продовжували диміти. Тим часом кривоносий маг так і стояв на своєму місці, хоч вибух зірвав з нього ледь не весь одяг.
Рорана охопила шалена лють. Він кинувся до центру майдану, не переймаючись власною безпекою. Будь-що-будь Міцний Молот хотів прикінчити негідника. Дивно, але маг не зрушив з місця навіть тоді, коли ватажок наблизився до нього майже впритул і, скрикнувши, замахнувся молотом.
Роран уже намірився вдарити кривоносого по голові, але зупинив свій молот, бо тут було щось не так. Маг виглядав, як і раніше, тільки на відстані. Але зблизька Міцний Молот бачив, що його шкіра обвисла і вкрилася зморшками, як у старезного дідугана. Вона потемніла й нагадувала шкіру обморожених кінцівок. Груди кривоносого мага неприродно випнулись уперед, очі закотилися. На додаток ворожий маг втратив здатність рухатися. Його руки, шия, грудна клітка й стегна почали зсихатися. Залишився тільки живіт, який звисав тепер униз, як балія для води. Вкриваючись глибокими зморшками, губи мага зробились тоненькими, мов шнурочки, й оголили оскал жовтих зубів. Очні яблука ставали все менші й менші — невдовзі вони вже були не більші за горошину.
Та попри це, кривоносий маг продовжував дихати. Його дихання було якесь панічне й глибоке. Часом воно завмирало, але потім поновлювалось — маг з останніх сил боровся за своє життя.
Роран злякався. Він зробив кілька кроків назад і відчув під ногами щось слизьке. Глянув униз — під ногами була чимала калюжа води.
«Мабуть, це та вода, що вихлюпнулась із фонтана, коли все тут вибухнуло», — спершу подумав ватажок, та невдовзі помітив, що вода жебонить з-під ніг паралізованого мага.
Роран вилаявся і з огидою вистрибнув на суху бруківку. Схоже було на те, що Карн використав проти свого суперника одне з найстрашніших заклять, яке висмоктало з його тіла всю рідину.
Через кілька секунд кривоносий маг уже перетворився на кістяк, обтягнутий коричневою шкірою. Тепер він нагадував мумію, покинуту в Хадарацькій пустелі років триста тому. Та він іще й досі стояв, іще й досі дихав. Правду кажучи, чогось страшнішого Міцному Молоту не доводилося бачити за все своє життя — ані на полі бою, ані в нічних страхіттях.
Іще мить — і кістяк мага став обертатись на попіл, а потім полинув униз примарною сірою завісою й осів у калюжу, немов попіл лісової пожежі: спершу зникла шкіра, потім м’язи й кістки, а потім усе інше. Словом, від кривоносого мага лишилася невеличка купка попелу, що плавала на поверхні калюжі.
Минуло трохи часу, перш ніж Роран зміг сяк-так оговтатись. Тоді він зиркнув на тіло Карна, але швидко відвернувся, не в змозі витримати таке видовище.
— Принаймні ти йому помстився, — ледь чутно прошепотів Роран і спробував відігнати від себе сумні думки про втраченого друга. Сумувати й справді було ніколи, бо на другому кінці майдану почали повільно зводитися ворожі солдати. Міцний Молот зиркнув через плече — вардени, яким пощастило вціліти, теж потроху приходили до тями.
— Агов! — крикнув Роран. — За мною! Зручніша нагода в нас навряд чи буде!
Вардени заметушилися по майдану, шукаючи свою зброю.
— Допоможіть їм піднятись! Тих, хто не може ходити, віднесіть до центру майдану! Нікого не кидати! Нікого! — викрикував ватажок, указуючи на своїх поранених воїнів. Його губи тремтіли, а голову після кожного слова проймав пекучий біль, так, ніби Роран пиячив щонайменше цілу ніч.
Невдовзі вардени вже вишикувались за його спиною в широку колону. Бальдор і Делвін стояли поруч — обидва були в подряпинах і саднах, але їхній войовничий настрій від того аж ніяк не зменшився.
— То Карн, виходить, мертвий? — похмуро спитав Бальдор.
Роран скрушно кивнув і підняв щит. Решта варденів зробили так само, утворивши міцну стіну.
— Було б добре, якби в Гелстіда закінчились маги… — буркнув собі під ніс Делвін.
— Уперед! — скомандував Роран, і колона пішла в наступ зруйнованим майданом.
Важко сказати чому, але солдати Імперії ще й досі не могли
