Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— Як я розумію, це особисті апартаменти Стена, брата Маріки, — пошепки відповів Кейт. — А це, — він кивнув на двері, — мабуть, його кабінет. Принаймні, там є портал.

— Ми ввійдемо туди?

— Ага, вже. Двері зачинено на замок, а ведмежатник з мене кепський.

— То навіщо ми прийшли?

— Навіщо ти прийшла, не знаю. А я — ось для цього.

Він скерував на двері свій Ключ і віддав команду ініціювання. Відповідь була негайна та катеґорична:

Так само повівся і Джейнин Ключ.

— Ходімо назад, — понуро мовив Кейт.

Не зронивши по дорозі ні слова, вони повернулися до Марічиного кабінету. Вже без жодної надії Кейт знову спробував ініціювати портал, відтак недбало кинув обидва Ключі на стіл, важко гепнувся в крісло і втупив бездумний погляд у протилежну стіну.

— Кейте, — озвалася Джейн. — Поясни, нарешті, що коїться.

— Портал не працює. Вочевидь, не надходить енерґія.

— Боже мій!.. — видихнула Джейн і опустилася на стілець. — Як це сталося?

Кейт затулив обличчя руками.

— Боюся, з моєї вини. Це я напартачив.

— Щось не так зробив з порталом?

— Не з порталом, а… Річ у тім, що я збрехав тобі. Насправді Маріка дещо знає про нас. Вчора я сказав їй… — І він коротко переповів зміст своєї розмови з Марікою. — Схоже, я її дуже налякав, і вона звернулася за порадою до брата. А той наказав їй негайно вимкнути портал, яким вона користалася, щоб потрапити до нашого світу. Лоґічно й розумно.

— Ну, то ввімкни його.

— Як? — Кейт невесело посміхнувся. — Це тобі не штепселя в розетку вставити. Я не фахівець і уявлення не маю, як це робиться. У таких питаннях я цілковитий невіглас. А ти — тим більше.

„І в цьому наша біда,“ — додав він уже про себе. — „Ми стаємо Послідовниками не за здібностями, не за інтересами, а за народженням. Тому ми втратили так багато стародавніх знань…“

І Кейт і Джейн мали високий показник розумового розвитку, але їхній інтелект найяскравіше проявлявся не в точних чи природничих науках, а гуманітарній царині. Спершу Кейт прикро вразив батька, коли обрав своїм фахом історію. Наступним розчаруванням Ґордона Волша стала Джейн, котра змалку захоплювалася грою на фортепіано, і хоча батько не дозволив їй вступити до консерваторії, вона все одно мріяла лише про музичну кар’єру, а на біолоґічному факультеті університету навчалась абияк, просто тягла ярмо, і Кейт часом дивувався, як їй вдається складати іспити.

— Але ж Браму постійно вмикають і вимикають… — невпевнено заговорила Джейн.

— З Брамою, якщо вона справна, впорається й дурень, — роздратовано урвав її Кейт. — А це портал. До того ж не наш, а Конорів. Я навіть не уявляю, як підступитися до нього.

— А той, інший портал? Він же в робочому стані? Якщо ми зможемо відімкнути двері…

— І що далі? Наші Ключі не налаштовані на нього.

— Але ж ти зміг налаштуватися на Марічин портал.

— Так, зміг, — підтвердив Кейт. — І згаяв цілих півроку. Це при тому, що мав у розпорядженні комп’ютер і детальну інформацію про індивідуальні характеристики порталу. А зараз у мене лише два Ключі — твій та мій. Якби на моєму місці був батько, я вже не кажу про Смирнова, він, може, й розібрався б зі Стеновим порталом… десь за тиждень чи півтора. Але я не батько. І тим більше не Смирнов. Та й стільки часу ми тут не протримаємося. День, два, три, максимум чотири — а потім нас упіймають. Або ми самі здамося від голоду.

— І що ж нам робити?

— Не знаю. — Він устав з крісла й розгублено пройшовся по кімнаті. — Я думаю… і нічого не можу придумати.

— Бо в тебе лайно в голові! — раптом розлютилася Джейн. — Це все через тебе! Це ти винен!.. — Підкоряючись застережному жестові брата, вона стишила голос, але продовжувала таким самим гнівним тоном. — Ти мусив або розповісти Маріці про все, або взагалі нічого не говорити. А твої дурні натяки… Ти просто йолоп! Якби вона знала всю правду, то не стала б гарячкувати, не квапилася б вимикати портал. У крайньому разі, вона спершу перевірила б, чи не зазирнув ти знову попорпатися в її білизні. Клятий збоченець! Через тебе ми застрягли тут — і невідомо, як виберемося звідси.

Кейт підступив до сестри майже впритул.

— Отже, через мене? — перепитав він. — Дуже мило! Радий це чути. Тільки я не пригадаю, що кликав тебе з собою. Якщо пам’ять не зраджує мене, це ти наполягла, щоб ми пішли разом. І саме ти вирішила зачекати тут на Маріку. Якби не ти, я б давно був удома. Порпання в білизні, як ти вишукано висловилась, не забирає в мене багато часу.

Джейн стояла спиною до вікна, а в кімнаті панували сутінки, проте Кейт помітив, як її ясні очі потьмяніли.

— То це я винна? Знову я! Ти завжди перекладаєш на мене всю вину. Навіть тоді ти звинувачував мене — мовляв, чому я погодилася, чому не сказала „ні“… Який же ти негідник, Кейте!

Не витримавши її пронизливого, сповненого люті погляду, Кейт опустив очі. Все його роздратування миттю витіснив сором. Він відійшов від сестри й зупинився біля вікна.

— Вибач, Джейн. Твоя правда: в усьому винен я. Лише я. Ти тут ні до чого.

Вони довго мовчали. Кейт блукав поглядом по кабінету, який перетворився для них на в’язничну камеру, і дедалі дужче його охоплював відчай.

Джейн стояла біля