Ми - дракони - Тала Тоцка

Рік потому

Івейна старанно дочитувала сторінку відібраного метром Северіном фоліанта, коли її увагу привернув шум з-за дверей. У ту ж мить двері відчинилися, і в її покої влетів Ейнар.

— Іві, сховай мене, швиденько, — він озирнувся і юркнув під стіл.

— Ейнаре, ти що робиш, від кого ти ховаєшся?

Але принц не встиг відповісти, слідом за ним вбіг змилений і скуйовджений граф Домбар. Івейна підхопилася і затулила стіл широкою спідницею, присівши перед графом в незграбному кніксені.

— Ви не бачили його високородіє, сенаріно Верон? — граф був підсліпуватий і дивився на Івейну, пильно мружачись, немов не був упевнений, вона це перед ним чи може, все ж таки, Ейнар. — Йому потрібно ознайомитися з особистими справами претенденток в наречені, а він знову втік. І як мені з ним впоратися, сенаріно, скажіть?

— І багато його високородіє повинен переглянути справ? — запитала Івейна, так і стоячи, зігнувшись в поклоні. А випрямитися було ніяк не можна, Ейнар ледь вмістився під столом. Він і так дихав, як ковальські міхи, добре, що граф був ще й глухуватий.

— О, сенаріно Верон, величезну кількість! Сто вісімдесят шість штук!

— А скільки його високородіє вже вивчив?

— Шість, — старий засмучено похитав головою, — нічого не можу з ним вдіяти!

Все ще хитаючи головою, він покинув покої Івейни.

— Вилазьте, ваше високородіє, — Іві нахилилася до скорченого під столом Ейнара.

— Не можу, — буркнув той — схоже, я застряг.

Він спробував вилізти з одного боку, потім з іншого, а потім просто випростався разом зі столом і акуратно зняв його зі своєї спини. За рік принц добре розширився в плечах. Івейна підозрювала, що він частенько носиться над лісами, які тягнуться за Леарною, незважаючи на заборони короля. І ще вона чула, як той хвалився Северіну:

— Уявляєш, Расе, вона сама десь береться, та іллама, начебто і втомився після польоту, а посидів тут у вас, з тобою і Ів, і ніби не літав.

Іві лише посміхалася. За той рік, що вона провела в палаці на навчанні у Рассела, Іві навчилася вже досить пристойно володіти своїм первородним вогнем, і непомітно хлюпнути принцу пригоршню через невинний дотик, зараз було для неї справжньою дрібницею.

— Як довго ти збираєшся ухилятися від своїх прямих обов'язків? — Івейна сіла за стіл і розправила сукню. Ейнар скорчив страждальницьку міну.

— Хоч ти не починай, Іві, — він підійшов ближче, і тут його брови поповзли вгору. — А це ще що?

На аркуші паперу, що лежить на столі, самі собою проступили обриси червоної квітки і напис: «Це я намалював сам. Як тобі?»

— Що це таке, Іві? — перепитав приголомшений Ейнар і схопив листок. — Це ж почерк Дастіана!

Івейна злегка почервоніла і відібрала малюнок.

— Це магічні письмена, Ейнаре, їх Рассел придумав, ми їх випробовуємо на Дастіані.

— Що значить, магічні письмена?

— Ну ми як пошту відправляємо? Магічною передачею, вірно?

Спадкоємець Герони кивнув.

— Рассел розсудив, що при передачі конвертів витрачається занадто багато магічної енергії і винайшов засіб відправляти не самі листи, а лише те, що в них написано. Ось дивись, цей лист оброблений спеціальним магічним складом, я зараз напишу на ньому відповідь, а Дасті у себе прочитає.

— І що ти хочеш написати?

— Напишу йому... — Іві на мить мрійливо задумалася, — напишу йому: «Дуже мило!»

— Я сам йому напишу, — Ейнар відібрав перо, і Іві не встигла схаменутися, як він надряпав на аркуші відповідь: «Який жах! Більше не малюй, це не твоє. Ти малюєш ще гірше, ніж співаєш».

— Що ти робиш, — запротестувала Івейна, намагаючись відібрати у нього аркуш, але письмена вже стали зникати, і незабаром аркуш був знову сніжно білий. Ейнар підняв руку вгору, Іві почала стрибати, намагаючись його вихопити, не втрималася і впала б, якби принц її не підхопив.

Вона завмерла, притиснута до нього однією рукою — в другій він продовжував тримати магічний аркуш. Їхні обличчя опинились так близько, що Івейна відчула, як її хвилями обдає зривчасте дихання Ейнара, його волосся торкалося її обличчя, а її руки чомусь обвивали принцову потилицю. Його високородіє Ейнар Астурійський дивився якимось дивним поглядом, він ніколи ще так не дивився, навіть коли виграв у неї в фанти три рази поспіль.

Ейнар нахилився ще нижче, серце Івейни забилося так, немов збиралось вистрибнути з грудей.

— Яка ж ти маленька, Ів, — пробурмотів принц, закриваючи очі, його дихання обпалило їй губи, але тут Івейна краєм ока побачила, що на аркуші знову почали проступати літери.

— Нам прийшла відповідь, — прошепотіла вона. Ейнар скосив одне око і підніс аркуш ближче.

«Ейнаре, іди в дупу», — прочитав він і, так і не відпустивши Івейну, кинувся до столу.

— Зараз я йому напишу! Не дивись, — він озирнувся на Іві і притягнув її за голову до себе так, що Івейна влипла в нього обличчям і навіть дихати не могла. Але вона і не подумала вивільнятися. — Це можна якось стерти чи мені взяти чистий аркуш?