Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік
Воїни, що до цього стояли нерухомо, почали наближатися до пораненого. Гібді, побачивши це, вскочив, уже тримав сокиру в руці, водив поглядом по суворих та незворушних обличчях чоловіків, які наставили на них списи. Зрозумів, що пощади не буде. Фалмін, зібравши всю силу в руки, міцніше стиснув меча. Спробував підвестися, але втратив забагато крові, тому сил на це не було. Один із гвардійців кинувся на гнома, але отримав сокирою між очі і повалився на землю, але інші змогли його обезброїти, кинули на землю. Один із воїнів проштрикнув списом плече Фалміна й вже замахнувся для вирішального удару. Друзі вже розпрощалися із життям, як зненацька доля подарувала їм другий шанс.
Прямісінько посеред табору з'явився…Яленіраведдін! Чорний дракон, неначе примара із страшного сну увірвався в реальність тальгрієнців. Поруч із ним бігло ще декілька менших драконів, а біля правої лапи терлося щось маленьке, плюючись невеличкими хмарками вогню. Яленіраведдін закричав несамовитим криком, через що гвардійці закривали руками вуха й падали на коліна.
Принц Кральє, не віряче у побачене, дременув до чародія, який уже шепотів формулу портала. Гляйгарн палив усіх поганців вогнем, сіючи довкола страх і смерть. Його син Нетрігдір, наслідуючи батька, намагався розтрощити якогось воза, на якому лежав провіант.
Чорний дракон, помітивши Фалміна, хотів підійти, але за мить почулися ще одні вигуки, але не драконячі. До табору табуном залетіли гноми. Голосно кричучи та репетуючи, коротуни зіткнулися із солдатами принца, які ще не встигли зрозуміти, що зараз коїться навколо. А довкола коїлося пекло.
— Тепер ми розплатились один з одним, Благандійський Чаклуне, — промовив дракон. — Нехай бережуть вас боги.
Не чекаючи відповіді, дракон разом із іншими та своїм сином зник у диму, полишивши після себе руйнування та смерть. Гібді ще декілька хвилин дивився вслід драконові, не в змозі бодай щось вимовити. Він знав лише легенди та перекази про драконів, а також чув розмови Фалміна, але щоб побачити цих істот в бії…Стогін Фалміна змусив його повернутися до дійсності.
Усюди вихором гуляло полум'я та крики гномів, які вже встигли пробитися до шатра принца й побачили Гібді, біля якого лежав Фалмін. Усі кинулися до них.
— Що з ним? — Грівар, на ходу скинувши шолома, впав на коліна поруч з чаклуном. — Гібді, не мовчи!
— Хто зробив це пекло? — запитав у рудобородого Іллі, але той мовчав, оскільки замість слів лилися тільки неконтрольовані сльози.
— Я…не зміг… — простогнав Фалмін, дурно водячи очима, наче намагаючись когось побачити. — Ельгідо…пробач…не зміг…
— Мужики! — заверещав Гільом до побратимів, які оточили їх, аби в разі небезпеки захистити. — Допоможіть!
— Там Аранод! — крикнув Іллі, побачивши лицаря на одному із возів.
— Дайте горілку, зараз будемо лікувати!
– Іди на хер зі своєю горілкою, Кагдіре! — гаркнув Грівар, чорне волосся якого розсипалося по спині та обличчі. — Вояче, не помирай, благаю! Прости мені, дурню!
— Немає чого прощати…
— Прости!!!
Відповіді ніхто не почув. Чаклун заплющив очі, зомлів. Грівар, одурманено подивившись на чаклуна, втупився в нього поглядом.
— Потрібно негайно вивести Фалміна й Аранода звідси! — крикнув Гібді голосом, від якого тремтіли гори. — Мужики, підніміть його на підводу. Гора не забудьте, бо нам потім Фалмін голову скрутить. Давайте, потрібно забиратися звідси!
Гноми повантажили Аранода й Фалміна на підводу, в яку запрягли Гора. Самі взяли собі ще одного воза, оскільки всі не змогли б поміститися на одному. Вони квапились, вогонь пожер більшу частину табору. Гноми залізли на підводу до поранених і рушили, залишивши після себе лише попіл і вогонь.
— Я пропоную відвезти Аранода й Фалміна до Кагака, там про них подбають.
– І тим паче морози на носі, — підтримав Грівара Гільом. — У Кагаку вас приймуть як своїх.
— Ні, — категорично сказав Гібді, сидячи на возі біля Фалміна, — я заберу його до Кренгера, це в Норенгарді.
— Що ти мелеш?
— Досить, Гріваре! — рудобородий зі злістю подивився прямо у вічі товариша. Його впертий погляд грав не на користь інших гномів, адже усі знали, що навіть серед гномів Гібді був впертюхом. — Це мій друг і я краще знаю, що робити. У Кренгері є знайомі люди, які подбають про нас. І до того ж у Фалміна не так багато часу, а до Кагака шлях не близький.
Довгий час сперечалися, думали, лаялися, але все ж таки зійшлися на плані Гібді, бо як ватага Грівара не намагалися переконати сородича, але той був вкрай рішучим. Гібді знав Фалміна вісім років, і міг із повною впевненістю назвати його своїм братом по зброї. Якби хтось знав, скільки їм двом довелося бачити, ніхто б не посмів вважати, що цей гном не знає, як буде краще для чаклуна.
За планом, який гнома нарешті змогли затвердити, Гібді повинен був доставити Фалміна до Кренгера, а Грівар і компанія, надавши Араноду захист, відвезти до Кагака, де вилікують та відходять.
Гноми розділили між собою в дорогу припаси, теплий одяг і зброю. Безперечно, вони йшли на ризик, тому що зима була холодна, а Фалмін перебував у руках рудобродого гнома. Але він усіх вкотре запевнив, що впорається.
Під самий вечір роз'їхалися в різні боки.
