Місто кісток - Кассандра Клер

У бібліотеці газові лампи, при світлі яких полірована дубова поверхня меблів здавалася виготовленою з тьмяного дорогоцінного каміння. Пасма тіней надавали застиглим обличчям ангелів, що підтримували величезний стіл, мученицького вигляду. Клері з ногами сіла на червоний диван, Джейс присів на підлокітник поруч.

– Годже, якщо вам потрібна допомога, щоб знайти…

– Зовсім ні, – вийшовши з-за столу, Годж стріпав пил зі штанів. – Я вже знайшов.

Він ніс велику книгу в коричневій шкіряній палітурці. Чоловік стурбовано перегортав її пальцем, кліпаючи очима за скельцями окулярів, наче сова, і бурмочучи: «Де, де… ось і воно». Він відкашлявся, перш ніж зачитав уголос: «Цією обітницею я зобов’язуюся безумовно підпорядкуватися Колу та його принципам. Я буду готовий ризикувати своїм життям в будь-який час на вимогу Кола, щоб зберегти чистоту кревності Ідрису, й для світу смертних, за безпеку яких ми відповідаємо».

Джейс скривився.

– Звідки це?

– Це – обітниця вірності Кола Разіеля двадцятирічної давності, – пояснив Годж несподівано втомленим голосом.

– Звучить моторошно, – мовила Клері. – Як фашистська організація чи щось подібне.

Годж відклав книгу. Він виглядав сумним і зболеним, як і скульптури ангелів, що підтримували стіл.

– То був гурт Мисливців за тінями, який очолив Валентин, – сказав він повільно. – Вони мали намір знищити всіх мешканців Нижньосвіту та повернути світ у стан «чистоти». Гурт планував дочекатися, коли нечисть прибуде до Ідрису для підписання Угоди. Приблизно кожні п’ятнадцять років Угоду треба підписувати знову, щоб вона зберігала свою магічну силу, – додав він спеціально для Клері. – Тоді вони планували вбити всіх нижньосвітців, беззбройних й беззахисних. Припускали, що це страшне діяння розпалить війну між людьми та нечистю, яку вони мали намір перемогти.

– Це ж про Повстання, – сказав Джейс, нарешті впізнавши в історії Годжа ту, що була йому відома. – Я не знав, що Валентин та його послідовники себе якось називали.

– Цю назву тепер майже не використовують, – сказав Годж. – Існування Кола залишається ганьбою для Конклаву. Більшість документів, що мають відношення до гурту, було знищено.

– То чому ви маєте копію цієї обітниці? – запитав Джейс.

Годж лише на мить завагався, але Клері це помітила, і від здогадки в неї мороз пішов по шкірі.

– Тому що, – сказав він нарешті, – я допомагав це писати.

Джейс здивувався.

– Ви були в Колі.

– Я був. Багато хто з нас був. – Годж дивився просто вперед. – Мати Клері також.

Клері сіпнулася, наче він ударив її.

– Що?

– Я сказав…

– Я знаю, що ви сказали! Моя мати ніколи б не вступила до такого гурту. Це ж якесь Коло ненависті.

– Це не було… – почав був Джейс, але Годж обірвав його.

– Сумніваюся, – сказав він повільно, неначе слова завдавали йому болю, – що вона мала вибір.

Клері втупилася в нього.

– Про що ви говорите? Чому вона не мала вибору?

– Тому що, – сказав Годж, – вона була дружиною Валентина.