Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око - Майкл МакКланг

Може я й почала раніше, проте йому вдалося роздягнутися швидше за мене. Вода в нашій ванні була такою холодною, що перехоплювало подих. Проте ми доволі швидко відігрілися, після ванни.

Десь по дорозі мені вдалося сказати, що я кохаю його. Було далеко не так важко, як я собі уявляла. В цій лихоманці я відчужено питала себе, чому для мене було такою проблемою сказати чи показати це.

Я відчувала більше, ніж легкий жаль, коли вивільнилася від сплячого Хольгрена і почала одягатися. Сонце вже сідало і було важко ігнорувати холод. Але мені не хотілося залишати наш невеличкий притулок спокою і щастя.

Здійнявся вітер. Холодний порив промчав садом і зірвав з Хольгрена покривало. З закритими очима він щось буркнув, затремтів і пошарив рукою за мною.

-- Прокидайся, коханий. Пора глянути у вічі майбутньому, яке б воно не було.

-- Ммм. За мить. Повертайся. Мені холодно.

Я закінчила застібати ґудзики на сорочці й стала поряд з ним на коліна. Я провела пальцями по його довгому, скуйовдженому волоссю. Як я могла знати його стільки часу і не бачити ким він був, що він для мене означав?

-- Вставай і одягайся, Хольгрене, бо обморозиш собі якесь ніякове місце.

Він привідкрив одне око і глянув на мене.

-- Я кохаю тебе, -- промовив він.

-- Я тебе теж кохаю. А тепер вставай, лінивий вилупку, і допоможи мені назбирати хмизу. Сьогоднішня ніч буде холодною. Також потрібно затягнути Руікі в приміщення. Не хотілося б, щоб вона здохла завчасу.

-- Амро, прошу тебе…

-- Пробач. З цієї миті я дам собі спокій. Присягаю. І взагалі завтра це вже не буде проблемою.

Він кивнув, потягнувся і почав одягатися.

-- Отже, завтра вранці?

-- Якщо ви з нею будете готовими.

-- Будемо. Підготовка мінімальна і не надто складна. Я буду просто постачати їй додаткові сили, бо більшість її власних йде на підтримку функціонування тіла.

-- Я не знала, що маги можуть позичати силу.

-- Зазвичай, не можуть. Проте тепер ми члени одного хордуна, тому в нашому випадку це дуже просто. Одна з небагатьох переваг нашої ситуації, є в ній щось поетичне, бо вона може зрештою привести до падіння Короля Тіней.

-- Будемо сподіватися. Ходімо. Поки ми повернемося до табору, вже стемніє, а нам ще потрібно знайти кращий притулок.

Ми з Хольгреном перенесли Руікі й наші скромні пожитки у будинок без вікон, в якому вціліла більша частина даху, поряд з Табернаклем. Коли настала ніч, вітер почав дути по-справжньому і температура швидко опускалася.

В кутку ми розклали вогонь, накидали навколо нього покривал, Руікі оперлася на стіну, а ми з Хольгреном вмостилися поруч одне з одним. У вогнищі шипіло і тріскало мокре поліно, вітер стогнав і завивав. Всім трьом було холодно, ми були голодні. Руікі розповідала Хольгрену.

-- Адептів Ордена навчають, що навіть їхня смерть повинна служити Імператору. Ми називаємо це аргілле, останній удар. В часи коли бойові маги були невід‘ємною складовою військових дій, інколи навіть в поразці члени Ордену забезпечували перемогу арміям Імперії, готуючись таким чином, як ви допоможете приготуватися мені.

-- Арідалл Палаюча Рука вбив десятки членів Ордену в битві за Ісінгласс, -- сказала я. – Принаймні так розповідають. Чому їхні “останні удари” не прикінчили його?

-- Палаюча Рука був унікальним. Ніхто, до нього чи після, не міг зрівнятися з ним у майстерності чи володінні Мистецтвом, які він осягнув. Ніхто з часів до Діаспори не володів такою неприборканою силою, як він. Орден в ті часи наскрізь прогнив злом і некомпетентністю. Палаюча Рука несподівано виявився благом. Після Ісінгласса, Імператор змінив Орден і відрізав усі сухі гілки, які залишилися. Для того, щоб вони вижили і буйно розрослися, деякі дерева потрібно кардинально обрізати. Так було і з Орденом.

-- Це все дуже цікаво, але ми відхилилися від теми. Чи можеш ти гарантувати, що твоє аргілле відключить Атагос?

-- Ні, цього я не можу обіцяти. Гадаю, існує поважний шанс, що воно буде успішним. Ми з Хольгреном зможемо акумулювати достатньо сили, щоб добитися бажаного ефекту. Але гарантій я не даю.

-- Тоді я хочу, щоб ви також розробили спосіб тимчасово зробити нас з Хольгреном глухими.

Руікі кивнула.

-- Розважливо. Ми це вже обміркували.

-- Думаю, я знаю, як добитися бажаного ефекту, -- сказав Хольгрен. — Шкода, що в мене немає доступу до мого пристанища.

-- Шкода, що в мене немає пляшки вина і ніжки баранчика, -- я затремтіла і міцніше закуталася в покривало. --- Якщо стане ще холодніше, то не буде потреби перейматися завтрашнім днем. Ми замерзнемо до смерті уві сні.

Я ще міцніше закуталася в покривало і вляглася на свій бік вкритої листям підлоги, підсунувшись так близько до вогню, як тільки могла. Спереду я знемагала від жару, в той час, як спина замерзала. Таке життя.

Я дивилася на полум‘я і у пів вуха слухала, як Хольгрен і Руікі розмовляли про теореми й парадигми, і час від часу видавали з себе звуки, в яких я впізнавала магічні імпульси.

По суті магія – це проста справа, прогнути реальність під свою волю, принаймні так колись давно пояснив мені Хольгрен. На практиці рідко буває так просто. Маги могли місяцями виконувати найпростіші завдання, хоча в основному тоді, коли хтось платив їм за час, а не за результати.

Навіть не усвідомивши собі, що була змучена, я заснула неспокійним сном.

Хольгрен розбудив мене перед світанком. Він підкинув хмизу в багаття, і воно палало яскравіше ніж раніше. Добре. Поки я спала,