Гра престолів - Джордж Мартін

— Зі мною вам ніщо не загрожує.

Принц Джофрі витяг із піхов Лев’ячого Зуба. Від шороху криці по шкірі Санса затремтіла.

— Сюди, — мовив принц, їдучи крізь купку дерев.

За деревами, коло галявинки на березі річки, вони побачили хлопчика і дівчинку, які гралися у лицарів. За мечі в них правили палиці, схожі на уламки держака від мітли, і вони гасали травою, завзято тицяючи ними один у одного. Хлопчик був на кілька років старший, на голову вищий і значно сильніший, тому він нападав. Дівчинка ж — кістлява малеча у брудній шкіряній одежі — ухилялася, як могла, і підставляла свою палицю під більшість ударів хлопця, хоча й не під усі. Коли вона спробувала вколоти його, він спіймав її меч своїм, відкинув убік, ковзнув уздовж зброї супротивниці й сильно вдарив її просто по пальцях. Дівчинка скрикнула і впустила палицю.

Принц Джофрі засміявся. Хлопець злякано здригнувся і озирнувся з розширеними очима, а тоді впустив і свою палицю. Дівчинка втупилася у них, висмоктуючи скабку з кісточок пальців, і тут Санса нажахалася, впізнавши її.

— Ар’я?! — скрикнула вона, не вірячи своїм очам.

— Іди геть! — заволала Ар’я на неї у відповідь, зблискуючи гнівними сльозами на очах. — Що ти тут робиш? Дай нам спокій!

Джофрі перевів очі з Ар’ї на Сансу і назад.

— Твоя сестра?

Вона кивнула, червоніючи з сорому. Тоді Джофрі роздивився хлопця, неоковирного простака з грубим веснянкуватим лицем і рясним рудим волоссям.

— А ти хто такий, малий? — запитав він владним голосом, не зважаючи на те, що хлопець був на рік від нього старший.

— Мика, — пробурмотів хлопець. Він упізнав принца і опустив очі. — Мосьпане…

— Це різницький підмайстрок, — додала Санса.

— Це мій друг, — різко відказала Ар’я. — А ви дайте йому спокій!

— Різниченко, який пнеться у лицарі, га?

Джофрі зіскочив з коня з мечем у руці.

— Підніми свого меча, різниченко, — мовив він зі збудженим блиском у очах. — Нумо подивимося, що ти вмієш.

Мика застиг на місці від жаху. Джофрі рушив до нього.

— Ну ж бо, підніми. Чи ти вмієш битися тільки з дівчиськами?

— Вони хтіли, аби я ся бив, мосьпане, — пробурмотів Мика. — Хтіли самі, прошу пана.

Сансі досить було побачити зашарілу Ар’ю, щоб знати: хлопець каже правду. Але Джофрі не збирався нічого слухати. Він шаленів од випитого вина.

— То ти піднімеш меча, чи ні?

Мика хитнув головою.

— То дрючок, прошу пана, то не меч, то дрючок.

— А ти — різницький підручний, а не лицар. — Джофрі підніс вістря Лев’ячого Зуба до Микиної щоки нижче від ока, і різниченко затремтів. — Ти бив сестру моєї коханої панни, чи не так?

Яскрава брунька крові розквітла на щоці, куди принц приставив меча. Тоненька цівочка попливла донизу.

— Ану припини! — заверещала Ар’я і підхопила з землі свою палицю.

Санса злякалася.

— Ар’я, не смій втручатися!

— Та не скалічу я його… так щоб дуже, — мовив принц Джофрі до Ар’ї, не зводячи очей з різниченка.

І тут Ар’я напала.

Санса зіскочила з кобили, та надто повільно. Ар’я вдарила обіруч, її дрючок зламався на принцовій потилиці з гучним хряскотом, а тоді перед нажаханими Сансиними очима все понеслося дуже швидко. Джофрі заточився і обернувся, голосячи прокльони. Мика дременув до лісу так швидко, як тільки ноги несли. Ар’я знову вдарила принца, та цього разу Джофрі прийняв удар на Лев’ячий Зуб, вибивши зламаного кийка з Ар’їної руки. Потилицею принца текла кров, а очі палали вогнем. Санса верещала з усієї сили:

— Ні, ні, припиніть, припиніть обидва, ви все зіпсуєте!

Та ніхто не слухав. Ар’я намацала камінь і жбурнула у голову Джофрі, але натомість влучила в його коня, який став дибки і загалопував геть слідом за Микою.

— Припиніть, припиніть! — верещала Санса.

Джофрі рубонув Ар’ю мечем, вигукуючи образливі непристойності, брудні та огидні слова. Ар’я відскочила нажахана, та Джофрі напирав, гнав її до лісу, намагався притиснути до дерева. Санса не знала, що їй робити, тільки безпорадно витріщалася, сліпнучи від сліз.

Тоді мимо неї ринула блискавкою сіра тінь. На галявині зненацька з’явилася Німерія і з одного стрибка вчепилася Джофрі у руку з мечем. Зброя вилетіла з руки, вовчиця збила його на землю, і вони покотилися у траві. Вовчиця гарчала і гризла, принц верещав з болю.

— Забери її! — волав він. — Забери!

Голос Ар’ї хльоснув, мов батіг:

— Німерія!

Лютововчиця пустила Джофрі та стала коло Ар’ї. Принц валявся у траві, заляпаний кров’ю, скимлячи і тримаючись за подерту руку. Ар’я мовила до принца:

— Та не скалічила вона тебе… так щоб дуже.

Дівчинка підібрала Лев’ячого Зуба з того місця, де він упав, і стала над принцом, узявши зброю обіруч. Джофрі глянув на неї та перелякано заскиглив:

— Ні, не чіпай мене, я матері скажу…

— Ану облиш його! — закричала Санса до сестри.

Ар’я крутнулася усім тілом і запустила меча у повітря. Блакитна криця зблиснула на сонці, меч пролетів над річковими бурунами, плюхнув у воду і зник. Джофрі застогнав. Ар’я побігла до коняки, Німерія услід.

Коли вони зникли, Санса ринула до принца Джофрі. Від болю він заплющив очі, дихання йому уривалося. Санса впала навколішки.

— Джофрі, — схлипнула вона. — Ой, що вони накоїли, який жах. Мій бідний принце, не бійтеся, я знайду той городець і приведу допомогу!

Вона простягла руку і ніжно відвела назад його м’яке золоте волосся.

Зненацька він розплющив очі й втупився у неї поглядом, повним ненависті, презирства і найбруднішої люті.

— То веди! — визвірився він. — І не смій мене чіпати!

Едард III

— Її знайшли, мосьпане.

Нед скочив з місця.

— Наші чи ланістерівці?

— Джорі, — відповів управитель Вайон Пул. — Їй ніхто не зашкодив.

— Дяка богам, — мовив Нед. Його сторожа шукала Ар’ю вже чотири дні, але й люди королеви також вийшли на полювання. — Де вона? Скажи Джорі, щоб відразу вів її до мене.

— Вибачте, мосьпане, — відповів Пул, — але варта на воротях була з ланістерівців, і вони сказали пані королеві, щойно Джорі з’явився. Дівчинку повели просто до короля…

— От клята баба! — вилаявся Нед, ринувши до дверей. — Знайди