Ми - дракони - Тала Тоцка

— У Боманжера чоловіча неміч, — пояснила Тона, — і як не пояснюй йому, що треба менше пити і хоча б один центнер ваги скинути, він не розуміє. Я йому одноразовий настій даю, щоб він з собою забирав, до дружини, а він все за раз видудлить і до дівок. Одного разу його дружина приїхала лаятися, шарлатанкою мене називала, так я їй настій віддала, вона потім мені лист з подяками прислала, дуже задоволена залишилася. А я все голову ламаю, чому дівки до мене за амур-травою не ходять, я б їм теж просто так дала, адже свої. Та їм у Іві простіше випросити.

І вона дала знак Івейні, що закінчила. Та опустила руки і з лукавою посмішкою продовжила снідати. Опісля Тона з Расселом вирушили в комору, а Ів залишилася мити посуд, причому мати і донька чимало докоряли один одному.

Спочатку Тона чинила опір і вмовляла Івейну залишити посуд їй, вона неодмінно все перемиє сама, лише тільки покаже метру Северіну кошик з сорочкою. Ів втупилася на матір з таким жахом, що Рассел вхопив Тону за рукав і наполегливо потягнув за собою.

— Годі тобі, Тоно, ти зовсім налякала дівчинку. Якщо вже ми не можемо їй все розповісти, то потрібно вести себе як зазвичай. Адже ми і самі ні в чому не впевнені. А ти і птахів за стіл посадила, і в апартаменти їх поселяєш.

— Так це ж дітки Еррегора, Расе, — з докором похитала головою Тона, — як же по-іншому?

Рассел лише зітхнув. І через хвилину крутив в руках невеликий кошик зі стрічками, прикладав до себе просту сорочку, пожовклу від часу і нічого, зовсім нічого не відчував. Ні в голові у нього не прострелило, ні в серці. Тона напружено стежила за ним, закусивши губу. Рассел повільно склав сорочку, поклав у кошик і повернувся до неї всім своїм могутнім тілом.

— Відведи мене до цієї вашої Езари, Тоно. Ось зараз і веди.

***

Рассел йшов за Тоною по вузькій стежці вздовж густих заростей, що сплелися з обох сторін, немов жива огорожа. Раптом стежка обірвалася, зарості розступилися, і перед ними з’явився невеликий будиночок з червоним дахом з черепиці і кольоровими віконницями. Біля будинку в невеликій клумбі копошилася жінка, помітивши прибульців вона розігнулася, взялася в боки і глузливо промовила, безсоромно розглядаючи Рассела:

— Добрий день, Тоно. І де ж ти такого красеня вихопила? Щаслива ти в нас, то королі з амірами у тебе пропадають, то такі чоловіки заходять. Чи може ти його для мене привела?

— Не для тебе, а до тебе, — буркотливо відповіла Тона і зупинилася, здивовано витріщивши очі: — Езаро! Що це з тобою? Та ти років на тридцять помолодшала!

А Расс давно вже всі очі прогледів. Зі слів Івейни він уявляв собі відунью старезною бабцею, а перед ним стояла молода особа з пекучими очима і синяво-чорним по пояс волоссям.

— Дні гарні були, хлібні. Тут один мені цілих двадцять років відвалив, здогадайся, чого захотів?

— Звідки ж я знаю. У тебе чого тільки не просять!

Езара нахилилася і зашепотіла Тоні на вухо з змовницьким виглядом. Та охнула і прикрила рот рукою.

— І що, наростила?

— А як же! — гордовито повідомила та. — Так і пішов, розчепірившись. Тепер чекаю, коли назад приволочеться, вкорочувати. Гадаю, ще з десяток років візьму.

— Зла ти, Езаро!

— Це не я зла — Езара позіхнула і почала полірувати об рукав довгі нігті, — це люди дурні, самі йдуть, я нікого силоміць не тягну. Ось і ви прийшли, кажіть вже, чого треба.

Рассел дістав з кишені амулет Івейни і показав відуньї. Та закотила очі і простогнала:

— Ну Тоно, ну скільки можна мені цим кругляком перед носом махати, кажу ж, немає у мене стільки сили, щоб його розбудити. У тебе й прожитого не вистачить, щоб зі мною розплатитися. Мене досі совість поїдом їсть, що я з тебе і Абідала тоді плату взяла, але ти сама бачила, я по-сусідськи, ні хвилиночки зайвої, скільки витратила, стільки і брала. І як почула, що Аб... — вона схлипнула і струсила з вій кілька сльозинок. Рас дивився, як заворожений. — А ти чого рот роззявив, красунчику?

Рассел ковтнув, взяв себе в руки, прокашлявся і заявив:

— Сенора Езаро, я готовий розплатитися з вами, скажіть, як цей амулет пов'язаний зі мною і хто може допомогти його розбудити.

— Сенора! Я така ж сенора, як ти його величність, красунчику! — Езара зі зростаючою цікавістю обійшла його навколо і знову взяла руки в боки.

— Мене звуть Рассел Северін — вклонився Рас, попутно заглядаючи в глибокий виріз Езари, який майже не приховував виступаючі гідності жінки. — Метр Северін, королівський девін.

— Яка честь для нас, метре! — від Езари, очевидно, не сховалася його підвищена увага до верхньої частини свого тіла. — Що ж, не бачу проблем. Спробуємо.

— Ні, Расе, не треба, — Тона благально простягнула до нього руки, — ти так усього життя позбудешся.

— Я повинен дізнатися, Тоно, — вперто мотнув головою Северін, але тут Езара насторожилася, ще раз обійшла Рассела навколо і несподівано притулилася вухом до його грудей. Рассел стояв, піднявши руки, і спантеличено дивився на Езару.

Відунья потягнула носом повітря, провела рукою по широкій смузі сивини, висмикнула звідти кілька волосків, пустила за вітром і ще раз потягнула носом.