Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок - Ліра Куміра
Ми стояли посеред білого поля, і якби не контур захисного куполу, то можна було б подумати, що нас занесло кудись на необжиті землі. Ректор не поспішав розпочинати перевірку, і я не розуміла причин його зволікання. Якщо чесно, то я вже трошки підмерзла, тому вирішила пройтися, зігріваючи своє тіло рухом.
- Весь час забуваю, що люди мерзнуть, - магістр Орідіан відмер, глянувши на мене, - Ми скоро почнемо, і Ви зігрієтесь. - Якось його слова зовсім не додали мені оптимізму.
А потім один за одним на полігоні почали з'являтися чоловіки (і хоча б одна жінка для різноманітності), а так їх кількість, що перевалила за десяток , почала потроху мене бентежити.
- Ну ось, начебто всі і зібралися, - констатував ректор, - можемо починати. - Знати б ще про що мова.
Він посміхнувся мені і кивнув сивому чоловікові, який зробив один крок вперед, злегка вклонившись. Він виставив уперед руку, навколо якої утворився невеликий вихор, що попрямував у мій бік, розростаючись. Погано, схоже мене атакують магією повітря. Я спробувала збудувати якийсь щит, але мені це чомусь не вдалося, і тоді я подивилася на свою руку з браслетом. Ось зараза. Згадавши прислів'я, що клин клином вибивають, я ризикнула намагічити такий самий вихрик, але він у мене, зрозуміло, не вийшов, зате замість нього я відчула ледь помітний рух вітерця. Та це ж як проти списа з соломинкою йти, але робити нічого, я пустила свою магію назустріч заклинанню, що наближається, сподіваючись на диво. І воно не забарилося. Вихор професора зустрівся з моїм «захистом», вбираючись у нього і ущільнюючись, а потім з блискавичною швидкістю відправився по зворотній траєкторії, впечатаючись у чоло професора.
- Кхе, - тільки й сказав він, відступаючи назад до решти чоловіків, а мені навіть соромно чогось стало.
Наступним вперед вийшов викладач у коричневій мантії, білозубо мені посміхаючись. Я спробувала відповісти йому тим же, але мабуть у мене вийшов оскал, бо він дивно якось відсахнувся, правда посміхатися не перестав. Навколо мене нічого не відбувалося, і я почала підозрювати недобре. А потім опустила погляд на сніг перед собою, він трохи збугрився і рухався до мене, наче під землею повз величезний черв'як. Ненавиджу все повзуче, особливо змій та черв'яків.
Я виставила вперед руки в захисному жесті, але заклинання навіть і не думало зупинятися, навпаки, воно почало набирати швидкість, збільшуючись у розмірах. «Будь ласка, рідненький, досить мене лякати», - я звернулася до «черв'ячка» професора подумки, занурюючи свої долоні в сніг, у спробі дістатися до землі. І щось м'яке і тепле тицьнулося моїх в пальців, ніби обнюхуючи, я ледве стримала порив відсахнутися, але вчасно зупинилася, дозволяючи «землі» відчути в мені мага.
Вже і не знаю що там вона в мені відчула, але по снігу навколо пройшла хвиля, добре при цьому труснувши професора, і черв'ячок уклався навколо мене в кільце, затихаючи, так і не завдавши мені шкоди. Я подумки зітхнула.
Холодно? Та з мене за цей час встигло сім потів зійти. Чоловік щось буркнув незрозуміле, заслуживши від ректора академії грізний погляд, і поспішно відступив назад.
Наступним був професор магії води, тепер я могла розрізняти їх за кольором мантії, нарешті заспокоївшись і приготувавшись до наступної атаки. Чоловік не став довго готуватися чи мудрувати із заклинаннями, просто облив мене водою. І в нього це вийшло, схоже, що мій «захист» не відчув у цьому заклинанні для мене небезпеки або все ж таки я не настільки невразлива, як уявила собі.
Задоволений професор зробив крок у бік колег Але дорогу йому перегородив водяний м'ячик, весело замайорівши прямо перед обличчям чоловіка, я навіть подумати не встигла, як його відразу окатило водою. Відповідачка, однак. І цього разу це точно була не я.
«Не дякуй», - пирхнув у голові голос Льоти, і вона відразу затихла.
«Еее ... Ми так не домовлялися», - ще не вистачало налаштувати проти мене весь викладацький склад. Але професор лише голосно засміявся, підморгнувши мені, і вмить вся вода випарувалася з його обличчя та одягу. Крутий.
Наступним уперед виступив магістр магії вогню. Чому я так вирішила? Навіть не дивлячись на колір мантії, цей колоритний чоловік відразу ж кидався в очі своїм вогненно-рудим волоссям, причому по ньому раз-по-раз пробігали сполохи зовсім живої стихії. Такого злиття з магією досягали лише магістри, і дивно, що я нічого такого не побачила в ректорі, хоча чудово знала його звання.
Поки я розглядала його, маг стояв нерухомо, а тільки-но я опустила погляд від його волосся, як чоловік тієї ж миті мені посміхнувся, змусивши завмерти від захоплення, - сотні вогняних метеликів попрямували до мене, акуратно змахуючи майже живими крильцями.
Втілення вогню тут, в академії. Просто неймовірно! Я простягла руку, зовсім забувши про небезпеку, яку несе в собі зустріч із такою «гарячою» стихією. Але метелики не завдали мені жодної шкоди, займаючи своє місце в мене на долонях.
— Браво, Амеліє, — з боку магістра почулися самотні хлопки, і метелики відразу ж піднялися, повертаючись до свого власника. але декілька так і залишилися зі мною, увібравшись у шкіру руки. І що це було? Я щось зробила правильно?
Але пояснень, як і завжди, не було, більше того, інші професори відразу заговорили, втрачаючи всякий інтерес до мене. Ну і як це все розуміти?
- Вітаю, Амеліє, - вперед виступив ректор, а викладачі, не прощаючись, почали зникати в порталах, - Ви знайшли собі не тільки провідну стихію, а й придбали наставника, - голова академії вказав на рудоволосого магістра, а той подав мені руку, запрошуючи пройти за ним у вогненний портал. Хтось пояснить мені, що все це означає?
"Так, мамінко, вмієш же ти відхоплювати чоловіків, я навіть починаю тобі потроху заздрити", - прошепотіла в моїй голові "академія", ще більше мене заплутавши. Хоча у всьому цьому виявився один великий і жирний плюс - я навіть нічого не рознесла і нікому не зашкодила, роблю успіхи.
